Дослідник запорозького козацтва

                                             Віртуальна інформаційна сторінка  

    Його ще за життя називали "характерником" та "Нестором Запорожжя".  6 листопада – 165 років від дня народження Дмитра Яворницького. Вченому вдалося змінити погляди цілого покоління українців на власну історію і повернути героїчні сторінки козацтва в пам`ять народу. Етнограф, письменник і знавець історії Запорізького козацтва, археолог, фольклорист, академік Дмитро Яворницький, відкрив світові багато цікавинок з життя запорізьких воїнів. Багато років він досліджував таємничі місця запорізької Хортиці, розкопав понад 1000 курганів.

   Народився Д.Яворницький 6 листопада 1855 року в с. Сонцівка на Слобожанщині в родині дяка Івана Якимовича та селянки Ганни Матвіївни. Родина була бідна, хоча коріння мала шляхетне. З твору Миколи Гоголя "Тарас Бульба", прочитаного батьком, 6-річний Дмитро вперше почув про козаків, "став жити і марити ними".

    Початкову освіту він отримав вдома. А з дванадцяти років став навчатися у повітовому училищі в Харкові. Саме там стався цікавий випадок з його прізвищем: замість "Яворницький" його записали "Еварницький", хоча вчений пізніше написав, що "Дід і батько мій писались Яворницький, а у школі якийсь дурінь причепив букву "Е". Відтоді майже п’ятдесят років вчений підписувався неправильним прізвищем і остаточно змінив його тільки після 1918 р. Частина визначних творів ученого підписана спотвореним прізвищем "Еварницький".

Успішно закінчивши училище, за наполяганням батьків Дмитро Яворницький поступив до Харківського духовного училища. Але зрозумів, що це не його покликання, бо його продовжувала вабити історія. У 1877 р., не довчившись рік у семінарії, він поступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Одразу визначився з темою дослідження: "Історія козацтва", почав збирати матеріали. Але обрана Дмитром Яворницьким тема була на той час майже заборонена. Спочатку його попередили в університеті: "Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію", а потім, коли він відмовився змінити тему, звільнили, звинувативши у політичній неблагонадійності, сепаратизмі та українофільстві. Молодий вчений це важко переживав, захворів на запалення мозку і, не маючи і 30-ти років, сильно посивів. Друзі радили залишити Харків і Україну. Це, хоча і з важкою душею і сумнівами, Яворницький і зробив, переїхавши до тодішньої столиці. Незважаючи на складність життя в Петербурзі (працював у декількох приватних навчальних закладах, давав уроки, співав у капелі),  продовжував вивчати Запорожжя і швидко став відомим як єдиний на той час історик запорозького козацтва. 

    Саме в петербурзький період, розкрився талант Яворницького-історика: вийшли друком 56 статей і 7 монографій: "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (1888), (1889), "Вольности запорожских козаков" (1890), 1-й том трьохтомної монографії "История запорожских козаков" (1892) та інші.

 

 Патріотичні українофільські погляди, пропагування історії козацтва і в столиці викликали обвинувачення з боку імперської влади у "неблагонадійності". За вченим був встановлений нагляд поліції, відбувся обшук, а потім і звільнення "за тенденциозное проявление в лекциях антипатии к московской истории и правительству и пристрастие к истории Малороссии». Знов Дмитро Іванович був змушений переїжджати. Роботу чиновником з особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі з контрактом на три роки вченому підшукали впливові друзі. Це вимушене відрядження сам Дмитро Яворницький вважав засланням, але цей період виявився вельми корисним для його наукової роботи. Вчений продовжував вивчення козацтва, а також поринув у дослідження і збирання старожитностей краю, став одним з ініціаторів створення краєзнавчого музею в Самарканді (1896 р.). За складений ним "Путеводителем по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях" (Ташкент, 1893) вчений одержав орден Станіслава ІІІ ступеня (1893 р.), орден Бухарської Золотої Зірки ІІІ ступеня (1894 р.) та чин колезького асесора. Деякий час після повернення з Смарканду (1895 р.) вчений працював при Варшавській казенній палаті, склав 4 магістерських іспити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету. Наприкінці 1896 р. Яворницький влаштувався приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету. Саме в цій період проявився яскраво його талант педагога та лектора: його лекції приваблювали молодь, збираючи до півтораста слухачів. Але сформована репутація вільнодумця заважали довгий час захистити магістерську дисертацію. Нарешті, захист відбувся в 1901 році в Казанському університеті. Яворницький здобув великий авторитет вченого, вже в цей час його почали називати "Козацьким Батьком". 

  Але добробуту вчений так і не досягнув, як і не мав власного житла, продовжуючи мріяти повернутись жити в Україну. Ця мрія здійснилась у 1902 році, коли вченого запросили до Катеринослава на посаду директора новоствореного історико-краєзнавчого музею імені О.Поля. Це запрошення не було випадковим: Дмитра Івановича добре знали на Катеринославщині як історика, археолога, лектора, він приятелював з місцевими діячами, в тому числі був особисто знайомий і з легендарною особистістю Олександром Полем - засновником гірничо-рудної  промисловості краю, завзятим колекціонером та власником приватного музею старожитностей. Прийнявши запрошення зайняти посаду директора, Дмитро Іванович Яворницький розпочав свій новий і найбільш потужний період життя.

  Без перебільшень можна сказати, що діяльність вченого суттєво вплинула на розвиток не тільки історичної науки міста, а й всієї культури, а створений ним музей став великим соціокультурним осередком в Катеринославі. Вчений понад тридцять років очолював музей, за цей час були сформовані його фонди, музей став одним з найбагатших в Україні, зберігаючи більше 80 тисяч експонатів.

   Особливість музею Дмитра Яворницького була ще в тому, що вчений створив його саме козацьким, з великою етнографічною колекцією, яка було розподілена на 16 відділів. В 1905 році в Катеринославі за активної участі Яворницького відбувся ХІІІ археологічний з’їзд, який став знаковою для Російської імперії подією. У 1906 р. Д.І. Яворницького було обрано дійсним членом Московського археологічного товариства. В цей період життя Д. Яворницький зосередив основну увагу на написанні літературних творів, на упорядкуванні словника української мови, збиранні та публікації документальних і фольклорних джерел. У 1906 р. вийшла друком фольклорна збірка вченого, над якою він працював майже 30 років – "Малороссийские народные песни, собранные в 1878 – 1905 гг.". В місцевій періодиці дослідник опублікував низку статей з історії запорозького козацтва; побачили світ україномовні художні твори: автобіографічний роман "За чужий гріх" (1907), "У бурсу! У бурсу! У бурсу!" (1908), "Русалчине озеро" (1909, 1911), збірка поезій "Вечірні зорі" (1910), повість "Де люде, там і лихо" (1911), "Поміж панами. Малюнки з життя" (1911) та ін.

  Вчений  ініціював проведення першої топонімічної реформи в 1906 році, запропонувавши замінити назви вулиць та площ міста, надавши їм імена українських культурних діячів та козацьких полководців. Цю пропозицію підтримали і частково втілили в життя. На мапі міста вподовж 1906-1912 років з`явилися імена Тараса Шевченка, Олександра Поля, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, а також вулиці Отаманська, Курінна, Українська, Кошова, Запорізька, Гетьманська.

   Д.І. Яворницький у 1905 році став одним з фундаторів катеринославського товариства "Просвіта». Вчений друкувався в органі "Просвіти" - часопису "Дніпрові хвилі" (1910 – 1913). Підтримував стосунки з просвітянами Полтави, Чернігова, Одеси, Житомира, Кубані та ін., виступав з читанням лекцій в "Просвітах" цих міст. Завдяки зусиллям Дмитра Івановича відбулось святкування у Катеринославі 100-ої річниці від дня народження Т. Шевченка (1914 р.), в той час як всі урочистості з цього приводу в Російській імперії були заборонені. З ім’ям Дмитра Івановича пов’язане заснування у 1918 році першого університету в Катеринославі, він став одним з перших професорів новоствореного університету на кафедрі історії України. До речі, після звільнення Д. Яворницького кафедру реорганізували і по сьогоднішній час в університеті, що вже є національним, її поновлено не було.
В бурхливі роки Першої світової війни та революційних подій Д.І. Яворницький був не тільки серед провідників українського національного відродження, а й став "янголом охоронцем" міста від руйнувань, захищаючи, перш за все, його історичну та культурну спадщину. 21 – 22 травня 1917 р. Д.І. Яворницький був почесним головою катеринославського українського губернського з’їзду Центральної Ради. У травні 1917 р. очолив Катеринославський комітет охорони пам’яток старовини й мистецтва України і розробив пропозиції щодо збереження запорозької старовини. В цей же час вчений зміг здійснити важливу справу свого життя: у 1920 році вийшов перший том його "Словника української мови"(понад 6000 слів), укладанню якого вчений присвятив близько 40 років. 

   Цей словник і музей ім. О. Поля Дмитро Іванович вважав "найкоштовнішим своїм скарбом". Повному виданню словника не судилося відбутися: після смерті вченого разом з більшістю архіву його було передано до Києва, де рукописи безслідно зникли.Нещодавно світ побачив світлину, на якій у 1928 році, Дмитро Яворницький зображений біля стародавнього кам'яного саркофага, який було виявлено на Кічкасі. Він складався з двох кам'яних кіл і кам'яної алеї між ними. Однак наразі цей саркофаг знаходиться на дні Дніпра.

    Радянська влада не могла не визнати наукові досягнення Д. Яворницького, який мав великий авторитет як в краї, так і по всій країні. У 1924 р. він був обраний членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929 р. став її дійсним членом. Але водночас для тоталітарної системи він був небезпечною постаттю, і як людина попередньої епохи, і як яскравий українофіл, він перебував на обліку в ГПУ. З середини 1920-х років за вченим було встановлено нагляд,  не обійшлось і без доносів. В 1933 році каральна система дісталася і постаті вченого. За доносом одного зі співробітників Д.І. Яворницького в образливий спосіб викинули за стіни музею, обвинувативши в "буржуазному націоналізмі", а керований ним музей був оголошений "кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди". В будинку вченого були проведені обшуки, декількаденний допит закінчився хворобою і за словами самого вченого він "був на волосинку од смерті". На щастя старенького вченого не заарештували, і, навіть, повернули йому академічну пенсію. Але це була не остання справа проти Д.І. Яворницького. У 1937 р. в Україні було сфабриковано чергову справу так званого "Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля". Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації й визнали "натхненником" дніпропетровського "контрреволюційного підпілля". Заарештовані по цій справі свідчили проти нього. Однак, самого вченого знов не заарештували. Дослідники висувають різні причини цього: похилий вік Д. Яворницького, його науковий авторитет, заступництво високих посадовців.

  Останні роки життя Дмитро Іванович сам оцінював "на три з мінусом", але незважаючи на вкрай слабке здоров`я та моральне спустошення, нагляд НКВД, він продовжував наукову діяльність. В ці часи були написані вченим цікаві спогади про Миколу Костомарова, Іллю Рєпіна, Льва Толстого, Василя Тарновського, статті: "Шевченко і Рєпін" та "І. Ю.Рєпін про Т. Г.Шевченка", а також праця "История города Екатеринослава". Жодна з цих робіт за життя вченого не була  надрукована.

   5 серпня 1940 р., на 85-му році життя його не стало. За сім років до того був звільнений з музею. Аби не згинути з голоду, мусив продавати на ринку домашні речі. Поховали його, як і заповідав Яворницький, під мелодію гопака, але не як заповідав - біля улюбленого свого дітища – музею, а на місцевому кладовищі. Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про увічнення пам’яті академіка Д.І. Яворницького" від 11 жовтня 1940 р. його ім’я було надане Дніпропетровському історичному музею. Заповіт вченого поховати його біля стін музею був виконаний лише у 1961 р., коли було зроблено перепоховання. І тільки у 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження академіка на його могилі було встановлено пам`ятник, споруджений за народний кошт (скульптор – В. Наконечний, архітектор – В. Мірошниченко). 

   Ім`я Дмитра Яворницького увічнено в топонімах багатьох обласних центрів України: Львова, Острога, Хмельницького, Херсону, Запоріжжя, а також десятків міст обласного підпорядкування.