вівторок, 24 листопада 2020 р.

Яскрава зіронька Марія

  З Полтавщиною та славним містом над Ворсклою пов’язано сотні імен видатних людей. Україна часто ростить геніїв та  нерідко складається так, що розкривають вони свій талант не на рідній землі. Так сталося і з Марією Башкирцевою. Дівчина з полтавського села Гавронці змусила говорити про себе весь світ. Вона перша з Російської імперії удостоїлась права виставляти свої картини в найпрестижнішому музеї Європи – Луврі.  Геніально обдарована: володіла шістьма іноземними мовами, славилась ще й як прекрасна співачка. Особисто знайома з Анатолем Франсом, Мане, Жорж Санд,  листувалась з Гі де Мопассаном та Іллею Репіним. Але в Україні жила лише кілька років, а потім тільки тричі приїздила на короткий час.

   Майбутня талановита художниця народилася  24 листопада  1858 року в багатій і родовитій сім’ї Башкирцевих, чий маєток славився на Полтавщині розкішшю й гостинністю, а за величиною поступався лише маєтку Кочубея. Природа і Бог щедро обдарували Марійку не тільки чарівною вродою, а й розумом, талантом, працелюбністю. В 14 років Марія захворіла. Це був туберкульоз. Юна дворянка мріяла стати співачкою, але в 17 років її чудовий голос пропав. Хотіла обрати шлях музиканта і композитора, але в 20 років її спіткало ще одне лихо – часткова глухота. І все-таки вона встигла реалізувати свої таланти  - стала всесвітньо відомою художницею і письменницею. Марія залишила після себе 150 картин, 200 малюнків, скульптури. ЇЇ картини зберігаються в музеях Франції, Голландії, США, Росії та України. У Харкові зберігається полотно "Жінка над книгою".
Але більша частина її картин загинула в роки революційних переворотів та  Другої світової війни.

    Бібліотекарі бібліотеки-філіалу №13 пропонують доторкнутися до творчості художниці й познайомитись ближче з її двома картинами про осінь.

                                                      Картина "Осінь" (1883 р.)

    Чарівна пора року осінь. За допомогою пензля художниця передала всі тонкощі осіннього пейзажу, що, здається, один крок  -  і потрапиш до парку. Авторка передає мить похмурого дня. У тумані потопають вершечки струнких замріяних дерев, які скидають поступово відмираюче листя. Легкий вітерець допомагає йому лягати на мокру алею. Ліворуч, на передньому плані, лежить бездоглядно дерев’яна лавка. Праворуч, біля паркану, ще зеленіють молоді дубки, але їх чарівниця-осінь скоро позолотить. У тумані видніється аркоподібний міст через річку. Темна вода у ній хвилюється, відбиває навислі сірі хмари. Жовта алея тягнеться далі і далі. Кінця її не видно, бо губиться вона у вогкому тумані. Добре б пройтися цією алеєю, і наодинці з природою  поділитися своїми таємницями, знаючи, що вона ніколи нікому нічого не розкаже. Картина вражає своєю чарівністю. Дивлячись на полотно, можна з упевненістю сказати, що художниця дуже любила осінню пору.

                    Осінь – пора дощів. Про це нагадує ще одна з картин Марії  -

                                                   "Дощова парасолька" (1883 р.)

    Вона характеризується мистецтвознавцями як картина в стилі натуралізму. З полотна  на нас дивиться тремтяче  дівча.  Холодно, мерзнуть руки. Закутавши тендітні  плечі, щоб трохи зігрітись, маленька дівчинка з небагатої родини тримає парасольку. Не по дитячому заклопотане обличчя, повні тривоги очі… Марія дивиться на себе, зображує себе, розмовляє сама з собою в цій картині. Це її очі, її погляд, її переживання… Написана на пленері, під дощем, вона так само реальна, як і прогресуюча хвороба художниці.

    У Люксембурзькому палаці в Парижі біля символічної скульптури «Безсмертя», де викарбувані імена видатних французьких діячів, є й ім'я Марії Башкирцевої. З 12 років і до смерті Марія веде щоденник. ЇЇ літературний щоденник, що написаний французькою мовою і перекладений багатьма європейськими мовами, що побачив світ після її смерті, належить до фонду світової літератури. На його  сторінках розкрито глибину розмови з собою людини, яка бажає не втратити жодної хвилини життя. Щоденник пройнятий тонким психологізмом, романтичною «жадобою до слави» і разом з тим трагічним почуттям приреченості. У 1980-х роках в Національній бібліотеці було знайдено оригінальний текст щоденника, який вважали загубленим. При його вивченні виявилось, що більша частина записів Башкирцевої невідома загалу.

   Вона померла  31 жовтня 1884 року, у віці 26 років. Останні Маріїни слова були: «Принесіть мені гавронських  вишень і  яблук »... Похована в самому центрі Парижа,  на цвинтарі Пассі.

   У Диканьці діє картинна галерея імені Марії Башкирцевої, в якій є вітальня її імені. В Полтаві віднедавна одна з вулиць названа  іменем Марії Башкирцевої. Ми не забули про свою славну землячку…

 

Немає коментарів:

Дописати коментар