неділя, 7 червня 2020 р.

Наталія Кобринська – жінка – українка

Наталія Кобринська – письменниця, видавець і громадська діячка. Вона походила із священичого роду Озаркевичів, широко відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю.
Її дід, Іван Озаркевич (1795-1854), родом з Полтавщини, оселився на Снятинщині. Він, греко-католицький священик, відомий як ініціатор українського театрального аматорства, перший популяризатор творів письменників України в Галичині, постановник п’єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, С.Писаревського та автор власних п'єс.
Батько письменниці – Іван Іванович Озаркевич (1826-1903) – теж був греко-католицьким священиком, який відзначався високою освіченістю та громадською діяльністю. Він був депутатом галицького сейму і австрійського парламенту та творчою особистістю, писав вірші, п'єси, робив переклади. Він заснував у селі Белелуї, де душпастирював, громадську організацію "Руська бесіда", яка пропагувала українське слово.
Народилася Наталія 8 червня 1855 р. у с.Белелуя (тепер Снятинського району Івано-Франківської обл.). У сім'ї отця Івана Озаркевича та Теофілії з Окуневських було п’ятеро дітей. Наталія була другою дитиною. Її старший брат Володимир (1853-1922) – греко-католицький священик і відомий культурно-громадський діяч; брат Євген (1861-1916) – один з найвідоміших лікарів в Галичині; брат Лонгин – відомий адвокат. Молодша сестра Ієроніма вийшла заміж за гімназійного вчителя Григорія Величковського.
Освіту Наталя здобувала вдома, спочатку мала вчительку, а потім навчав її сам батько. Дуже любила читати. Окрім загальних наук і української мови, вивчала польську, російську, німецьку та французьку мови. Постійно займалася самоосвітою, знайомилася з творами провідних філософів, економістів, ідеологів того часу. Також гарно малювала і грала на фортепіано.
Бібліотека Озаркевичів, що викликала захоплення всіх, хто її бачив, стала першоджерелом знань для охочої до книг дівчини. У 1874 році Наталія одружується з теологом Теофілем Кобринським, людиною шляхетною, ніжною, чудовим співаком і композитором. Любитель фольклору Прикарпаття, він записував народні пісні, колядки, перекази. Подружнє щастя було короткотривалим, бо в 1882 році о.Теофіль Кобринський несподівано помирає.
Щоб розвіяти тугу дочки, чутливий батько везе її до Відня, вводить в Товариство українських студентів "Січ".
У Відні Наталія Кобринська познайомилася з прогресивним публіцистом, літературознавцем і громадським діячем Остапом Терлецьким. Він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталії, умовив її взятися за перо.
1883 pоку вона написала своє перше оповідання "Пані Шумінська", перейменоване згодом на "Дух часу". Твір отримав загальне схвалення віденського товариства студентів-українців "Січ". Успіх надихнув Наталію Кобринську стати на літературний шлях, який вона нерозривно поєднала з громадською діяльністю.
Провідною темою творчості й діяльності Наталії Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення, при тому зверталася увага не лише на побут жіноцтва, а на плекання почуття власної гідності жінок. 
Наталія Кобринська досконало розуміла потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Для здійснення такої мети Наталія Кобринська ініціювала заснування "Товариства руських жінок".
8 грудня 1884 року "Товариство руських жінок" скликало свої перші загальні збори у м.Станіславі (сучасний Івано-Франківськ). Цей день вважається початком українського жіночого руху. 
"Я через літературу, – наголошувала вона, – дійшла до зрозуміння жінки в суспільстві – тож хотіла і других повести за собою".
1884–1895 рр. – найплідніший період в літературній діяльності Н.Кобринської.
Так 1884 року зявилося її оповідання "Задля кусника хліба", яке високо оцінив Іван Франко. Найважливіша думка цього твору – що жінка сама повинна дбати про певне місце в суспільстві, добиватися якоїсь спеціальності, а не бути утриманкою чоловіка. І це в ХІХ столітті!
Наталія Кобринська була палкою поборницею культурного єднання західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною. Прагнучи об’єднати жінок усіх українських земель до спільної праці, вона ініціювала створення жіночого часопису, який би об'єднав творчі зусилля галичанок з українками з-поза Галичини, перш за все з жінками з Наддніпрянщини та Волині.
З цією метою вона, з допомогою Івана Франка, налагоджує зв’язки з усіма творчими сучасницями, і в червні 1887 року з її ініціативи та з участю Олени Пчілки у Львові виходить об'ємний альманах під назвою "Перший Вінок". 
Зі сторінок альманаху пролунав рішучий голос у справі університетської та гімназійної освіти для жінок. Наталія Кобринська закликала учасниць "Першого вінка" провести акцію збирання підписів під петицією до австрійського уряду щодо допущення жінок до вищих шкіл. Таку акцію проводили Ольга Озаркевич на Станіславівщині, Олеся Бажанська на Львівщині, Уляна Кравченко на Дрогобиччині, Євгенія Ярошинська та Ольга Кобилянська на Буковині.
В 1893-1896 роках Наталія Кобринська організує видавництво "Жіноча бібліотека" і видає три книги альманаху "Наша доля", де було надруковано літературні твори жінок, їхні літературні огляди, статті про жіночий рух.
З ініціативи Наталії Кобринської до Галицького сейму було подано офіційні петиції щодо дозволу вступу жінок до університетів, про заснування першої жіночої гімназії, про допущення дівчат до класичних гімназій. Кобринська пише "Відозву до руського жіноцтва", в якій закликає жінок закладати товариства з метою організації по селах захоронок (садочків) для дітей. І сама організує в Болехові захоронку не лише для сиріт, але і для дітей, які мали батьків. Такі захоронки мали метою виховувати дітей у національному дусі.
Наталія Кобринська планувала новий великий проект, а саме – видати твори як українських авторів, так і переклади чужинецьких авторів, в яких би розповідалося про жінок, кожна з яких виконала якусь визначну місію у своєму житті. Тим сподівалася заохотити жінок вийти за поріг своєї хати і активно включитися в освітню, соціально-громадську, культурну і політичну працю, для добра власного народу.
Задля свого нового задуму Наталія Кобринська в 1912 році відновлює діяльність видавництва "Жіноча бібліотека". На жаль, Перша Світова війна перервала працю над тим проектом.
В 1918 pоці H.Кобринська підготувала збірку "Воєнні новели", в яких – вболівання над долею українського народу, поділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси, де брат воює проти брата. Це бyла її лебедина пісня.
У січні 1920 pоку письменниця померла. Вражаюче прикрою була її кончина: важка хвороба тифу, самотність у своєму домі, люті січневі морози й заметілі, через які до неї по кілька днів ніхто не заходив. Тому й конкретно день смерті невідомий. Знайшовши її мертвою, записали – 22 січня. Велике життя закінчилося так сумно… Поховано Наталію Кобринську у м.Болехові, де вона закінчила своє життя.






Немає коментарів:

Дописати коментар