вівторок, 28 липня 2020 р.

28 липня – День хрещення Київської Русі-України


                                          Віртуальна інформаційна хвилинка
За переказами, саме в цей день у 988 році князь Володимир прийняв нову віру і прибув до Києва, щоб охрестити народ.
 Утвердження християнства на Русі було складним процесом і тривало багато століть,проте саме 988 рік вважають початком нової епохи давньоруської держави. Прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, позитивно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства. Київська Русь змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.
Князь Володимир вирішив хрестити Русь з політичних міркувань, сподіваючись цим кроком об’єднати ворогуючі землі та зміцнити власну владу. Згідно з «Повістю минулих літ», київському князю були пропозиції прийняти мусульманство, юдейську віру, католицтво, однак він обрав християнство. Згодом Володимир хрестився в Херсонесі, обравши нове  імя – Василь.
Після свого хрещення Володимир наказав хреститися киянам, а поганських ідолів скинути в Дніпро. Масове хрещення народу відбулося біля найвищої гори в купелі Хрещатик на схилах  Дніпра. Процес хрещення всіх земель проходив важко і довго, часто із придушенням народного опору. На Русі замість язичницьких капищ  почали активно зводити християнські храми. 
Таким чином, наприкінці Х століття Великий князь Володимир Святославович запровадив у Київській Русі-Україні християнство як релігію на державному рівні, після чого воно набуло поширення по всій території Русі. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі релігійних вірувань стародавніх слов’ян був страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. У процесі поширення та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов’янських звичаїв, ритуалів східних слов’ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей давньоруського етносу. Християнство зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави.
                  м. Київ, Володимирська гірка. Памятник князю Володимиру
                                                      (споруджений у 1853 р.)

Талант бурхливої пори


                                              Віртуальне  бібліознайомство                        
28 липня виповнюється 140 років від дня народження українського драматурга, прозаїка, художника, державного та політичного діяча Володимира Винниченка.
Володимир Кирилович  Винниченко народився 26 липня 1880 року в селянській родині у місті Єлисаветграді (тепер Кропивницький). В 1901 році вступив до Київського університету на юридичний факультет де створив студентську таємну революційну організацію «Студентська громада». Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Серед робітників Києва та селян Полтавської губернії почав проводити агітаційно-пропагандистську роботу, в 1903 році був заарештований, виключений з університету та ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки згодом втік. Після чергового арешту й ув'язнення Володимир Винниченко емігрував. За кордоном разом з М. Грушевським він видає часопис «Промінь».  На початку Першої світової війни повертається до Росії де і живе до 1917 р.
  Після Лютневої революції 1917 року Винниченко переїхав на Україну і включився до активної політичної роботи. Став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, а згодом  очолив Генеральний секретаріат, став генеральним секретарем внутрішніх справ. Винниченко автор майже усіх законодавчих актів УНР та декларацій. Володимир Винниченко проголосив I Універсал на 2-ому військовому з'їзді 23 червня 1917 року та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради. У серпні 1918 року Винниченко очолив Український національний союз опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського. Після повалення гетьманату Петра Скоропадського Винниченко став одним з керівників Директорії – нового уряду Української народної республіки. Пізніше через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко вийшов у відставку та 1919 року виїхав до Австрії.
У Відні Винниченко написав 3-х томну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації». Як політик Володимир Винниченко був близьким до комуністичних поглядів. Він мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «національніша», більше пов'язана з історичним минулим України.
      В часи фашистської окупації Франції  Винниченка за відмову співробітництва з нацистами було кинуто до концтабору. Останні 25 років життя Володимир Кирилович прожив у власному невеликому будинку у французькому містечку Мужен, біля Канн, де і займався літературною творчістю та живописом. Понад 20 полотен В. К. Винниченка зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 року, похований у французькому місті Мужен.
В 1993 р. ім’я Володимира Винниченка було присвоєно Кіровоградському педагогічному інституту ім. О.С. Пушкіна. На базі університету організовано і проведено 5 наукових конференцій, присвячених дослідженню життєвого та творчого шляху В. Винниченка.
 Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.
Меморіальна дошка В. Винниченку на корпусі Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
  До 110–ї річниці з дня народження Володимира Винниченка одній із вулиць Кіровограда (тепер Кропивницького) (колишня вулиця К. Лібкнехта) було присвоєно ім`я Володимира Винниченка, а також встановлено меморіальну дошку на місці гімназії, де Винниченко здобував освіту (тепер в цій будівлі по вулиці Шевченка розміщено Головне управління МНС у Кіровоградській області).
З нагоди 130-ї річниці від дня народження В. Винниченка у вересні 2010 р. до Дня міста відбулося довгоочікуване відкриття першого в Україні пам’ятника (автор — львівський скульптор Володимир Цісарик) на оновленій площі біля університету.
                                      Пам'ятник В. Винниченку в Кропивницькому
                                                  (Скульптор Володимир Цісарик)
 До ювілею дня Святого Володимира на батьківщині В. Винниченка,  15 липня 2010 року,  в обласному художньому музеї вперше було презентовано частину його творчого доробку, художню спадщину.
                                           Автопортрет Володимира Винниченка
 Літературна спадщина Володимира Винниченка - золотий фонд української літератури, вона налічує понад сто  оповідань, чотирнадцять романів, двадцять три п'єси. Винниченко - автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (1922-1924 рр.,), де вказано: «Присвячую моїй сонячній Україні». Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 р., в «Киевской старине» з'являється його перше оповідання «Краса і сила».
Творчий доробок В.Винниченка обіймає десятки томів. Ще в 1926 – 1930 рр. кооперативне видавництво „Рух” видало його твори в 24-х томах. Це оповідання та повісті 1902 – 1907 рр. романи „Чесність з собою”, „Заповіти батьків”, „Божки”, „Хочу”, „Записки Кирпатого Мефістофеля”; майже два десятка п`єс, які з успіхом йшли на сценах українських театрів майже до початку 30-х років („Базар”, „Щаблі життя”, „Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, „Співочі товариства”.
 














     

У творчості Володимира Винниченка особливе місце посідають оповідання для дітей. «Кумедія з Костем», «Бабусин подарунок», «Федько-халамидник» - ці та інші твори, попри весь трагізм зображеного, правдиво відтворюють картини життя, близькі і зрозумілі і сучасному юному читачеві.
 





 








 

















Володимир Панченко, літературний критик, літературознавець: „Більш суперечливої постаті в українській літературі ХХ століття важко знайти. Найголовніша його суперечність - між художником і доктринером. Найталановитіший Винниченко у новелістиці, де, на відміну від п’єс та романів, не проголошує ідей, не читає проповідей. Письменник мав ідею-фікс - створити нову людину, нову мораль. Кожна його драма, роман - це сценарій щастя. Через те він був поганим політиком, що в ньому міцно сидів художник, який домінував, заважав, жив химеріями”. Володимир Винниченко - письменник світового рівня. В часи Радянського Союзу його ім`я було викреслено з української літератури. А в наш час важливим є зберегти його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…»