субота, 4 квітня 2020 р.

Чарівний світ дитячої книги


                                                                  Дитяча книга – перша сходинка

                                                                  до пізнання безмежного,  чарівного             
                                                                  дивовижного світу – життя!

                                           Віртуальна інформина

 2 квітня – Міжнародний день дитячої книги. Це свято встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається з 1967 року, в день народження Ганса Крістіана Андерсена. Цим святом привертається увага до того, яку важливу роль відіграє дитяча книга у формуванні духовного та інтелектуального розвитку дитини.  Книга спонукає до роздумів, до вміння слухати та чути. Найкраще, коли батьки читають разом з дітьми. І саме зараз, під час карантину, радимо батькам розповісти своїм дітям про свої уподобання у дитинстві, про свою першу прочитану книгу. Тож знайдіть час для ваших дітей. Прочитайте їм цікаву книгу, читайте разом з ними. Маленькі наші читачі, зростайте разом з  книгою!               Читайте та бережіть себе, своїх рідних. ВСІМ ЗДОРОВ'Я!
      Пропонуємо звернути вашу увагу на підліткові і дитячі новинки 2020 року від українських видавців «А-БА-БАГА-ЛА-МА-ГА» та «Фонтан казок»

                               А-БА-БАГА-ЛА-МА-ГА

  ·         Алан Маршал. «ШЕПІТ НА ВІТРІ» (січень 2020)
  ·         Кость Лавро. «ABC» (лютий 2020)
  ·         Джонатан Страуд. «АГЕНЦІЯ “ЛОКВУД & Кo”: ЧЕРЕП, ЩО ШЕПОЧЕ». (лютий 2020)
  ·         Ростислав Попський. «ТАМ, ДЕ БЛУКАЮТЬ СНИ» (березень 2020)
  ·         Роальд Дал. «ФАНТАСТИЧНИЙ МІСТЕР ФОКС» (2020)
  ·         Джеймі Томсон. «ТЕМНИЙ ЛОРД. Юнацькі роки» (2020)
  ·         Дж.К. Ролінґ. Оригінальний сценарій «ФАНТАСТИЧНІ ЗВІРІ: ЗЛОЧИНИ  ҐРІНДЕЛЬВАЛЬДА» (2020)
  ·         Тоска Ментен, «МІЙ БРАТИК МУМІЯ і ТАНОК КОБРИ» (2020)
  ·         Девід Едмонс і Берті Фрейзер, «РОБОТ ПІД ПРИКРИТТЯМ: Мій перший рік у людській подобі» (2020)
  ·         Кіран Ларвуд, трилогія «П’ять королівств»: «ЛЕГЕНДА ПРО ПОДКІНА ОДНОВУХОГО» (книга І) (2020)
  ·         Ребека Дотремер, «ЯСКРАВЕ ЖИТТЯ ЖАКОМІНА ҐЕЙНСБОРО». Ілюстроване подарункове видання (2020)
  ·         Уляна Чуба. «ҐУМ і ПАШТЕТ» (2020)
  ·         Віра Правоторова. «ОБЕРТАСИКИ» (2020)
  ·         Світлана Прудник. «КАЗКИ НА КОЖЕН ДЕНЬ» (365 казок) (2020)
  ·         Френк Баум. «ЧАРІВНИК З КРАЇНИ ОЗ». Художник Іван Сулима (2020)
  ·         Оскар Вайлд. «ВЕЛЕТЕНЬ-СЕБЕЛЮБЕЦЬ». Художник Владислав Єрко. Подарункове видання (2020)

                                             Фонтан казок

  Письменник і головний редактор видавництва «Фонтан казок» Іван Андрусяк розповів про книжкові плани на 2020 рік:
«Почну з «малявок» – дошкільнят. Для них ми готуємо дуже особливу книжку, яку написала  Ірен Роздобудько «Один хлопчик, одна дівчинка…».
Успіх антології «Фонтан казок» надихнув нас на те, щоб продовжити системне знайомство читачів з феноменом сучасної української казки, – тож  ми готуємо другий том. Зватиметься він «Фонтан усміхнених казок».
У поетичній серії читачам дуже полюбилися наші книжки-перевертуни, тож новинка теж буде в цьому форматі – «Смішні вірші. Страшні вірші» Миколи Мартинюка.
Молодші школярі, як усім відомо, найдужче полюбляють різноманітні пригоди, тож для них  ми готуємо одразу три новинки: повісті-казки Сергія Свириденка «Королівське пограбування» і Леоніда Закалюжного «Острів Циклопа» та «Вогняна казка» Катерини Штанко.
Найбільше новинок, звісно, в нашій ключовій серії «Книжка про мене», призначеній для дітей як молодшого, так і середнього шкільного віку. Неодмінно умова для книжок цієї серії: в її героях сучасні українські школярі мають упізнавати себе. Саме такими є герої містично-пригодницької повісті «Загублені в таборі»  Анастасії Музиченко.  Чекайте  також на продовження «Розбишацького детектива» Діани Мельникової і «Дрімучого лісу» Анастасії Лавренішиної. А Вікторія Ярош потішить своїх читачів новою пригодницькою повістю «Пірнач».
Ми працюємо над виданням  повісті Сергія Пантюка «Швидше не буває», присвяченої  темі спорту. Також у цій серії готується і моя нова книжка – збірка пригодницьких оповідань «Нечиста сила та інші розбишацькі історії».
Старшим підліткам адресована гостросюжетна екоповість авторки популярного «Шпалереона» Олени Колінько «Капець який розумний птах» та  Олега Чаклуна – науково-фантастична повість для підлітків «На межі дозволеного. Хроніки 2220 року». Автор славетного «Мікробота» в новій книжці намагається з’ясувати, як за двісті років  технології змінять світ, людей та… не зовсім людей».

                                                                

четвер, 2 квітня 2020 р.

Ганс Крістіан Андерсен – прекрасний лебідь з Данії


                       Казка — це те золото, що блищить                                       вогником в дитячих очках.                                                              Г.К.Андерсен                                                2 квітня – минає 215 років від дня  народження Великого Казкаря Ганса Крістіана Андерсена.
  Ганс Крістіан Андерсен — відомий своїми неймовірно цікавими, повчальними, добрими і веселими, а, іноді, сумними казками. Діти всього світу зачитувалися ними. При цьому вони вчилися любити, товаришувати, довіряти і, найголовніше, вірити в диво та беззаперечну перемогу добра.
Яким же він був, цей неймовірний казкар, з величезною фантазією та неймовірною глибиною душі? Чи мав він власних дітей, яким розповідав на
ніч казки? 
Чи може такі незвичні твори писати звичайна людина?  Чи звичайною людиною він і не був?
Дитинство письменника
Народився Ганс 2 квітня 1805 року, як відомо, у Данії. А саме на острові Фіонсе. Там розташоване невеличке місто Оденсе. Там і ступив перші кроки казкар.
Серед його предків теж були вельми творчі особистості. Так, його дід займався різьбою по дереву. Він мав пристрасть до виготовлення статуеток, які поєднували в собі частини тіла людей та різних тварин. Як це часто буває, митця не зрозуміли. І його просто вважали божевільним.
Перша казка
Письменник залишив після себе величезну творчу спадщину. Але, як виявилося, ми були знайомі з нею не в повній мірі. Була знайдена казка, яка, можливо, написана ще під час навчання Ганса у школі. Вона має назву «Сальна свічка». Знайшлася вона абсолютно випадково у архіві рідного містечка автора.
Великий мандрівник
Письменник постійно знаходився в русі – за своє життя він здійснив 29 великих подорожей. Ганс Крістіан був витривалою людиною, вмів їздити верхи та добре плавав.

Страхи та фобії письменника
Так, він був страшним панікером. Кожна людина чогось боїться — це беззаперечний факт. Але казкар мав дуже велику кількість страхів — поширених і абсолютно незвичних, дивних. Найменша подряпина наводила на нього жах, а назви хвороб викликали тремтіння. Він боявся псів та бути пограбованим. Також у нього великий острах викликала сама лише думка про те, що він може померти під час пожежі. Уявіть собі, він навіть постійно носив із собою мотузку. Яким чином вона пов’язана із вогнем. Все просто: з її допомогою можна вилізти з палаючого будинку через вікно. Ще одна незвична фобія Андерсена — страх залишитися без паспорта.
У письменника ще був страх бути отруєним. Він проявився навіть тоді, коли скандинавські діти вирішили зробити йому подарунок і надіслали найбільшу в світі коробку із цукерками з шоколаду. Солодощі він навіть не скуштував і віддав їх своїм племінницям.
 Вічним стражданням Андерсена був зубний біль.  Він вважав, що кількість його зубів безпосередньо впливає на його здатність до творчості. Тому він весь час страждав від зубного болю, але не позбувався хворих зубів. Втрачаючи черговий зуб, він засмучувався, а попрощавшись з останнім у 68 років, заявив, що більше не зможе писати казки.
Зовнішності він був не дуже приємної. Високий на зріст та занадто худий. Також був дещо згорблений. Ймовірно, через неправильне сидіння за столом під час письма.
Також варто зауважити, що Ганс мав досить складний і відштовхуючий характер. Читаючи його казки, в це важко повірити. Скоріше за все, його внутрішній світ був геть інший. Але, з якихось причин, Андерсен його не показував.
Письменник і жінки
Казкар за все своє життя не був ніколи одружений. Він був, здавалося, зовсім байдужий до жіночої статі. Поки одного разу, в 1840 році в його житті не з’явилася вона, Дженні Лінд. Вона була молодша за нього на 14 років, але не сприйняла його, як дорослого чоловіка. Зверталася до нього «братику» або «дитя». А він через три роки після знайомства з нею у своєму щоденнику залишить запис: «Я кохаю». Та ця любов так і залишилася виключно на сторінках зошита. У 1952 році його муза вийшла заміж за музиканта Отто Гольшмідта. Проте світу залишилися казки та вірші, присвячені Лінд.
Відповідно, неперевершеними казками письменника зачитувалися мільйони дітей, крім його власних. З однієї причини — він їх не мав.
Переклад казок скорочували
Відомо, що в Радянському Союзі все, що було пов’язане з релігійними згадками або знищували, або не помічали. Так казки Андерсена перекладалися таким чином, що цілі частини були скорочені або змінені. Жодної згадки про Бога, жодної згадки про церкву та віру. Хоча, як зазначають дослідники, абсолютно всі твори письменника були прорелігійними. Десь згадки про віру ми бачимо в самому тексті, десь — в контексті.
Наприклад, перекладачка Ніна Федорова зауважує, що в оригіналі твору «Снігова королева» згадується, що головна героїня, Герда, молилася, коли чогось боялася та читала Біблію. В перекладі цей епізод відсутній.
А у фразі «Все було в цьому будинку: і достаток, і чванливі панове,але не було в будинку господаря» була змінена кінцівка. Мало звучати «… але не було в домі Господа». Погодьтеся, що зміна одного слова в цьому випадку повністю змінює контекст.







День книги для дітей

  Починаючи з 1967 року з ініціативи і за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного і інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.
Також існує нагорода, яка має назву Золота медаль Ганса Крістіана Андерсена. Вона вважається найвищим досягненням у сучасній літературі в галузі дитячої літератури.
 Пам’ятник наодинці

Пам’ятник для письменника був створений і установлений ще за його життя. Він навіть особисто затверджував проект архітектора Огюста Сабьо. В першому варіанті скульптури він мав сидіти в кріслі, оточений дітьми з книгою в руках. Але таке бачення скульптора його обурило. Він сказав, що в такому разі міг би і розказати казку, а не прочитати. У варіанті ж втіленому у життя, письменник стоїть із книгою в руці без слухачів.
















середа, 1 квітня 2020 р.

Птахи на крилах весну принесли


                                 
     1 квітня – Міжнародний день птахів. Починаючи з 1923 року це свято стало вже традиційним і святкується в Україні. Пташки – наші найменші друзі і невід’ємна часточка природи. Вони прикрашають ліси й сади, знищують шкідників, тішать нас своїм співом. Не забувайте, що наші пернаті друзі потребують захисту. Охороняйте і дбайливо ставтесь до братів наших менших!

 А ось, до вашої уваги пропонуємо загадкову вікторину про птахів:


        1.     Першим я приніс весну пробудив усе від сну
              Заспіваю під вікном, бо зовуть мене…

        2.     Сірі лапки, чорна шапка, фартушок жовтенький, 
              Голосок тоненький. Ця пташка невеличка називається…

        3.     Цвірінькає, стрибає, червячка шукає
         Хто відгадає – той молодець,
         Пташка сіренька зветься…

         4.     Дзьоб міцний і гострий маю, шкідників я добуваю.
              Вірно людям я служу, їм дерева сторожу.

         5.     Уночі гуляє, удень спочиває.
               Має круглі очі, бачить серед ночі.

         6.     Хто гнізда свого не має, а яйця іншим підкидає?

         7.     Чути в лісі стрекеке – всі новини знає,
               Бо вертлява, як той біс – весело стрибає.

         8.     По болоті ходить скрізь, довгі ноги, гострий ніс.
               Поїсти він полюбляє, усім жабам рахунок знає.

          9.     Я в гаю співаю «тьох», та іще так дзвінко.
               Що за співанки такі, то співають…

        10.    Швидко пташка ця літає, безліч мушок поїдає.
          Над дверима гніздо будує, тільки в нас ніколи не зимує…

        11.    Дивний ключ у небі лине, не залізний, а пташиний.
               Цим ключем в весняній млі прилітають…

   
    
          Відповіді:
(1.  Шпак. 2. Синичка. 3. Горобець. 4. Дятел. 5. Сова. 6. Зозуля.

7. Сорока. 8. Лелека. 9. Солов’ї. 10. Ластівка. 11. Журавлі.)
     








вівторок, 31 березня 2020 р.

Микола Васильович Гоголь




  Мико́ла Васи́льович Го́голь 
  (прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року  Го́голь-Яно́вський) -  російський письменник українського походження. Походить з відомого українського роду Гоголів-Яновських. Вважається класиком російської літератури, найвизначнішим з представників її «української школи».
    



Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня1809 року (за іншими даними 19 березня (31 березня1809) в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая. Згідно з сімейними переказами він походив із старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, що був наприкінці XVII століття гетьманом Правобережної України.
                                                               Родовід Яновських
Прапрадід Ян (Іван) Якович, вихованець Київської духовної академії, «вийшовши в російську сторону», оселився в Полтавському краї  і від нього пішло прізвисько «Яновських». За іншою версією вони були Яновськими, оскільки жили в місцевості Янові. Отримавши дворянську грамоту в 1792 у, Панас Дем'янович змінив прізвище «Яновський» на «Гоголь-Яновський». Сам Гоголь, будучи хрещеним «Яновським», мабуть, не знав про справжнє походження прізвища і згодом відкинув його, кажучи, що його поляки вигадали. Батько Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський (1777-1825), помер, коли синові було 15 років. Вважають, що сценічна діяльність батька, який був чудовим оповідачем і писав п'єси для домашнього театру українською мовою визначила інтереси майбутнього письменника — у Гоголя рано виявився інтерес до театру.
Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791—1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю доктор М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою.
22 березня (3 квітня1809 року у Спасо-Преображенській церкві він був охрещений. Хрещеним батьком був полковник М. М. Трохимовський, син лікаря М. Я. Трохимовського.
Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню:
«Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…», «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».

                                Освіта і студентські роки

У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.
У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль».
У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.
У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.
Ще в студентські роки Гоголь переймається соціальними негараздами і налаштовується на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства»:
«Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага».

                          У Петербурзі

Мріючи про літературну діяльність 1828 року Гоголь поїхав до Петербургу. Матеріальна незабезпеченість примусила його поступити на службу чиновником Департаменту уділів.
У 1829-му році він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен».
Того ж року в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки»
Ці твори були романтичної спрямованості, підкріплені ґрунтовними знаннями усної народної творчості.
Наприкінці 1833 року Гоголь клопочеться про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з Михайлом Максимовичем, професором-земляком, етнографомфольклористомісторикомботаніком, майбутнім ректором цього ж університету. Гоголь писав:
«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!»
У цей же час Гоголь працював над книгами «Арабески», «Миргород» (1835).
1835 року займає кафедру історії у Санкт-Петербурзькому Імператорському університеті, але через короткий час змушений полишити професорську діяльність
З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з драматургією.
«Сміх — велика справа: вона не забирає ні життя, ні маєтку, але перед ним винний — як зв'язаний заєць…»
Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).


                                                                   За кордоном
Невдовзі після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон, відвідав НімеччинуШвейцаріюФранціюІталію.
В Італії пише перший том поеми-роману «Мертві душі», що виходить друком 1842 року.
«З появою «Ревізора» і «Мертвих душ» кофлікт Гоголя з російським суспільством ще більше визначився і загострився. <…> Бо Гоголь показав не тільки Україну, а й — мов би для контрасту — і Росію. Це зіставлення глибоко зачепило національні почування російських патріотів. 

«Під тиском критики і моральним терором російського суспільства Гоголь поставив своїм завданням дати у другому томі «Мертвих душ» позитивний образ Росії, створити позитивний образ російської людини.
Тонке відчуття геніального художника збурювалось нежиттєвістю образів ним створюваних, і тричі друга частина великої поеми, багаторічна праця художника, спалювалася ним.
Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Про це — у виданні 1847 року «Вибраних місць з листування з друзями», що, як і перший том «Мертвих душ», написані в Італії.

                              Повернення до Російської імперії

1848 року Гоголь повернувся до Росії, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але (за відомою версією) незадовго перед смертю спалив рукопис.

                                                      Смерть

З кінця січня 1852 року в будинку графа Олександра Толстого гостював ржевський протоієрей Матфей Костянтинівський, з яким Гоголь познайомився в 1849 році, а до того був знайомий по листуванню. Між ними відбувалися складні, часом різкі розмови, основним змістом яких було недостатнє смирення і благочестя Гоголя, наприклад, вимога о. Матвія: «Відречися від Пушкіна». Гоголь запропонував йому прочитати чистовика другої частини «Мертвих душ» для ознайомлення, з тим, щоб вислухати його думку, але дістав відмову священика. Гоголь наполягав на своєму, поки той не взяв зошити з рукописом для прочитання. Протоієрей Матфей став єдиним прижиттєвим читачем рукопису 2-ї частини. Повертаючи її автору, він висловився проти опублікування ряду розділів, «навіть просив знищити» їх.
Смерть Хом'якової, засудження Костянтиновського і, можливо, інші причини переконали Гоголя відмовитися від творчості і почати говіти за тиждень до Великого посту. 5 лютого він проводжає Костянтиновського і з того дня майже нічого не їсть.. 10 лютого він вручив графу А. Толстому портфель з рукописами для передачі митрополиту Московському Філарету, але граф відмовився від цього доручення, щоб не погіршити Гоголя в похмурих думках.
Гоголь перестає виїжджати з дому. У 3:00 ночі з понеділка на вівторок 11-12 (23-24) лютого 1852 року, тобто в велике повечір'я понеділка першої седмиці Великого посту, Гоголь розбудив слугу Семена, звелів йому відкрити пічні засувки і принести з шафи портфель. Вийнявши з нього в'язку зошитів, Гоголь поклав їх у камін і спалив їх. На ранок, він розповів графу Толстому, що хотів спалити тільки деякі речі, заздалегідь на те приготовані, а спалив все під впливом злого духа. Гоголь, незважаючи на вмовляння друзів, продовжував суворо дотримуватися посту; 18 лютого зліг у ліжко і зовсім перестав їсти. Весь цей час друзі і лікарі намагаються допомогти письменнику, але він відмовляється від допомоги, внутрішньо готуючись до смерті.
20 лютого лікарський консиліум наважується на примусове лікування Гоголя, результатом якого стало остаточне виснаження і втрата сил, ввечері він впав у безпам'ятство, а на ранок 21 лютого в четвер помер.

 Вплив М. Гоголя на сучасну культуру

Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів.
1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.
1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя.
1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою «Пропавшая грамота».
1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Інкогніто з Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою.
2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя.
Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).
Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004).
2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.
Мотиви гоголівських творів та їхніх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.
В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.
Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.
На честь письменника названо астероїд 2361 Гоголь

          Думки про Гоголя наших сучасників:

Мирослав Попович, академік, доктор філософії:
«Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори — українські повісті про свою Полтавщину, — а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський.» .
Влад Троїцький, режисер, організатор фестивалю «Гогольфест»
«Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, вихідний імпульс український, а потім російська і європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно. Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе до російської культури скоріше, особливо наприкінці життя. Але те, що він був українець (і вплив місця народження, і первісне виховання) — безумовно.»
Павло Михед, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділом слов'янських літератур Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України:
«Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм».
Андрій Кокотюха, письменник:
«Мої улюблені автори впливають на мою творчість насамперед світоглядно. Український письменник Микола Гоголь — я наполягаю на тому, що це український письменник…»