Українська революція 1917–1921 років – героїчні сторінки боротьби

                                       Віртуальний історичний екскурс

     Під час революції 1917–1921 років Україна мала своє справжнє регулярне військо — з командуванням, офіцерськими кадрами, родами військ, одностроями, знаками розрізнення та всіма іншими необхідними атрибутами. Армія УНР мала високу боєздатність.  Важливо знати і пишатися: формування українського війська сто років тому не обійшлося без уродженців Полтавщини.

   Наприклад, одне із перших військових добровольчих формувань, Гайдамацький кіш Слобідської України створював полтавець Симон Петлюра, він же очолював перший український військовий секретаріат після всеукраїнського військового з’їзду у 1917 році. Уродженець Хорольщини Василь Тютюнник у 1919 році командував дієвою Армією УНР. Про них багатьом відомо, чимало написано, створено книги, художні і документальні фільми, названо вулиці на їхню честь. А от ще один хоролець Сергій Дядюша досі лишається малознаним. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті у 2020 році  150-річчя від дня народження Сергія Івановича Дядюші відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради.

    В Армії УНР було багато кадрових військових, які раніше служили Російській імперії та за першої слушної нагоди пішли виборювати незалежність України.

   Народився майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР, 26 вересня 1870 року у повітовому містечку Хорол на Полтавщині. Він був козацько-шляхетського роду, як багато хто в славному Полтавському козацькому краї. Обрав шлях військового, у1887 році закінчив Полтавський кадетський корпус. Згодом навчався у Павловському військовому училищі, де у 1889 році успішно склав випускні екзамени. А потім опановував фах військового у Миколаївській академії Генерального Штабу Російської імперії за 1-м розрядом (1900 рік). Надалі кар’єра Сергія Дядюші складалася більш ніж успішно. Обіймав штабні посади у Варшавському та Московському військових округах, викладав військову справу у Московському піхотному юнкерському училищі. Пройшов шлях від підпоручика до генерал-майора. Очолював штаб дивізій, командував 2-им гренадерським Ростовським полком та штабом 4-го армійського корпусу. Водночас не варто оцінювати С.Дядюшу  лише як штабного працівника. Мужній офіцер приймав участь в численних і жорстоких боях Першої світової війни. За неодноразово проявлену військову доблесть Сергій Дядюша нагороджений всіма орденами Святого Станіслава І ступеня та Георгіївською зброєю. У 1918 році його демобілізовують. І вже з квітня 1918-го він розпочинає службу в Армії УНР, де на нього чекали ще вагоміші посади — начальника Волинського корпусу, головного інспектора піхоти, начальника головного управління Генштабу і навіть військового міністра.  Постановою Гонорової ради від 3 серпня 1921 року Сергія Дядюшу підвищили до звання генерал-поручика Армії УНР. Він відстоює цінності IV Універсалу Центральної Ради, яким вперше у ХХ столітті проголосили державну незалежність: опікується справами українізації військових частин колишньої Російської імперії, розбудовує збройні сили новопосталої Української держави.

   Після поразки Перших визвольних змагань за нашу незалежність генерал-поручник Армії УНР жив у Польщі. Там він провадив активне громадське життя українського патріота: заснував і очолив старшинські академічні курси, брав участь у політичній і культурницькій роботі, діяльності українського Військово-історичного товариства. Помер 23 травня 1933 року. Похований у Каліші.

    Земляки про Сергія Дядюшу пам’ятають. В Хорольському краєзнавчому музеї створено тематичний куточок, а 24 жовтня цього року на фасаді школи № 1 відкрили меморіальну дошку видатному землякові — військовому діячеві, генерал-поручнику Армії УНР Сергію Дядюші. Ініціатор створення нового місця пам’яті - Північно-Східний міжрегіональний відділ Інституту національної пам’яті.