9 жовтня - Всесвітній день пошти

 Віртуальна інформаційна сторінка 

Всесвітній день пошти або Міжнародний день поштової служби - один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй.

 

9 жовтня 1874 у Швейцарії представниками 22 країн, був підписаний Бернський договір, що засновує підставу Генерального поштового союзу. У 1878 році союз змінив свою назву і став називатися Всесвітнім поштовим союзом. На сьогоднішній день Всесвітній поштовий союз налічує у своєму складі 189 країн. В усьому світі 9 жовтня відзначається як Всесвітній день пошти. Цей захід проводиться протягом тижня, що називається «Міжнародний тиждень листа».

За даними Всесвітнього поштового союзу, міжнародна пошта «розмовляє» 6800 мовами своїх клієнтів і є найдовшою у світі мережею фізичної доставки пошти.

Бібліотека-філіал №13 пропонує поринути у дивовижний історичний екскурс становлення та розвитку поштового зв’язку в Україні. Спочатку слово posta позначало станцію (пост) для обміну коней або кур’єрів. Сьогодні під терміном «пошта» розуміють й установу пошти (поштамт,відділення), і послання, і сукупність отриманої кореспонденції. Історія розвитку пошти в Україні розпочинається з часів Київської Русі. Розвиток поштової справи в Київській Русі починається з часу натуральної поштової повинності, що складалася в дачі князівського гінцеві коня і корми. У X столітті існував «повіз» — обов’язок населення надавати коней «від стану до стану» для княжих гінців і слуг.

Пошта, як одна з установ, запроваджених для обміну інформацією, існувала ще в давні часи, сприяючи не лише її поширенню, а й розвиткові діловодства і культури спілкування. В Гетьманській Україні перші відомості про поштове сполучення, яке ще не мало систематичного характеру, відносяться до XVII ст.: гетьмани України, починаючи з Богдана Хмельницького, спілкувалися як на міжнародному рівні – з володарями сусідніх держав, так і в межах Гетьманської України – з козацькою старшиною і духівництвом, – шляхом листування, з яким відсилали нарочних.

Нарочний (від  давньорус . нарочно, нарочний, нарочен — навмисний, невипадковий, спеціальний) — у XV — ХІХ століттях — посланець з терміновим дорученням, донесенням, повідомленням, гонець, кур’єр. У давні часи нарочним називали людину, яку терміново посилали доставити якийсь важливий лист або усне повідомлення. Нарочний здебільшого виконував особливо важливі, конфіденційні завдання, що носили особистий або секретний характер.

Перехід Гетьманщини під юрисдикцію Російської держави надав поштовій службі загальноімперських рис. У другій половині XVII століття в Україні вже існувала мережа поштових служб – пунктом 10 “Глухівських статей”, підписаних 16 березня 1669 року новообраним гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним), було передбачено організацію пошти із залученням до неї бажаючих бути поштарями. “Вольності” і старовинні традиції міщан (зокрема в Києві) давали можливість останнім уникати поштової повинності, що підтверджувалося універсалами гетьманів.

У першій половині XVIII ст. в Києві на Подолі вже існував “поштовий двір” і був визначений порядок надання поштових коней, приймання кореспонденції тощо. Остаточна уніфікація поштової системи відбулася за часів графа Петра Олександровича Румянцева, який після скасування інституту гетьманства став очільником Лівобережної України. Він розробив і ввів до обігу вимоги до поштмейстерів (завідувачів поштовими відділеннями) і поштарів (осіб, які займалися доставкою кореспонденції), визначалися строки і прейскурант на пересилку пошти – окремо в межах Лівобережної України. Також було визначено основні шляхи (“тракти”), якими користувалися для доставки пошти. На початку 1769 року Київську пошту було передано до ведення Московського поштамту, а 1775 року листом пошт-директора Бориса Пестеля до Київської губернської канцелярії повідомлялося,що указом Колегії закордонних справ у Києві буде засновано поштову конторуі призначено обер-поштмейстера. У 1782 році контору перетворено на губернський поштамт. Міські поштові відділення з’явилися в Києві в середині ХІХ ст.: перше відкрилося 1840 року в Печерській частині міста, друге – 1852року при міській Думі на Подолі. Подальший розвиток поштової справи у ХІХ ст. призвів до введення загальних правил поштового діловодства, появи розгалуженої мережі поштарських посад, а також єдиних тарифів для пересилки листів і посилок, яким передбачалося введення штемпельних конвертів і марок.

Торкнувшись сторінок розвитку поштового зв’язку в ХХ ст.., слід наголосити на тому, що додався телеграф, який вводився приватними компаніями.

Телегра́фний зв’язок, Телеграфія (англ. telegrafy),  Телегра́ф  — вид зв’язку, що забезпечує швидке передавання і приймання повідомлень на віддаль електричними чи оптичними сигналами.Окрім телеграфу з’являються перші державні марки. Власні поштові марки в Україні вперше з'явилися в часи створення незалежної Української держави в 1918 р. Лише з 1991 р. в Україні почали друкуватися власні марки незалежної держави.

2 лютого 1994 року на підставі рішення Кабінету Міністрів України було створене Українське об’єднання поштового зв’язку «Укрпошта» як окрема державна структура у результаті реформування галузі зв’язку (розподілу на

поштовий та електрозв’язок).