Раїса Кириченко – доля Чураївни

 Віртуальна інформаційна сторінка

В народі її називали Чураївною,нашу землячку, яка пройшла все своє життя з любов'ю до української пісні.

Бібліотека-філіал №13 пропонує своїм читачам доторкнутися до життєвих струн відомої української співачки Раїси Кириченко.

Народилася вона на Покрову 14 жовтня 1943 року на Полтавщині.

З дитинства вона проявляла любов до пісні, будучи ще маленькою дівчинкою часто любила, залізши на вишню, виспівувати на все село. Вона співала скрізь: в шкільній самодіяльності, перед дітлахами, а згодом – і перед односельцями, і вже тоді свято була переконана, що буде артисткою.

Вперше вийшла на професійну сцену будучи вже у складі хору Кременчуцького автозаводу. Пропрацювавши кілька років на автозаводі вона закінчила заочно десятирічку. 

Спеціальної музичної освіти в неї не було, лише талант та вміння вчитися у професіоналів. Вона таки закінчить Харківський інститут мистецтв, але пізніше, ставши уже народною артисткою і лауреатом Шевченківської премії.

Саме пісня в 1962 році, коли дівчина перейшла з хору до ансамблю «Веснянка» при Полтавській філармонії, звела її з молодим баяністом Миколою Кириченком, який став її долею і ангелом-охоронцем на все життя.

Згодом її примітив Анатолій Пашкевич, натоді керівник ансамблю «Льонок» і запросив молоде подружжя до колективу. Коли ж Пашкевич очолив Черкаський народний хор, він знову згадав про Кириченків. Для Раїси ж він написав і один зі своїх шедеврів – «Мамину вишню». Раїса Кириченко прийшла у Черкаський народний хор одразу солісткою.

У Черкаському народному хорі прийшло до Раїси Кириченко й офіційне визнання: у 1973 році вона отримує звання заслуженої артистки України, у 1979 – народної, у 1986 році удостоюється Державної премії ім. Шевченка.

Але талантові співачки було вже тісно в рамках навіть такого відомого колективу, тому вона паралельно створює свій ансамбль «Росава», а потім переходить до Полтавської філармонії, де під неї організовується ВІА «Чураївна».

Найбільшою ж її мрією було збудувати в рідному селі церкву – і ця мрія здійснилася в 2002 році, коли засяяли бані Покровської церкви.

Тривожний дзвін пролунав у її житті у травні 1996 року. Раїсу Кириченко госпіталізували в Київський інститут хірургії і транспланталогії нирок. Майже рік вона лікувалася зі змінним успіхом, кожне покращення використовуючи для виходу на сцену. І пісня справді лікувала краще за будь-які медикаменти, хоча вирок був однозначний: необхідна трансплантація обох нирок. Її згодом прооперували у Німеччині. На останню, найвідповідальнішу операцію, яку їй зробили в Києві, Раїса Кириченко пішла своїми ногами, сама підтримуючи й заспокоюючи хірурга. А після операції – знову на сцену. 

Доля подарувала Раїсі Кириченко іще 8 років плідного творчого життя, десятки концертів, нових пісень. Востаннє на сцену Палацу культури «Україна» Раїса Кириченко вийшла 25 листопада 2004 року.