Ой, рушник, рушничок – кольорова доріжка

Рушник – це національний оберіг і символ України. Жодна подія в житті нашого народу не обходиться без рушника. У нього загортають немовлят на хрещенні, його стелять молодим на весіллі, ним зустрічають і проводжають у далеку дорогу.

Працівники бібліотеки-філіалу №13 пропонують помандрувати кольоровою доріжкою - рушником та дізнатися багато цікавого про те, як прокладала вона свій путь від минувшини до сьогодення.

Рушник - скільки тепла та доброти він в собі зберігає. Рушник завжди використовували в побуті, бо він мав свою велику силу та навіть якусь магію. Старі українські рушники ХVІІ-ХVІІІ століть, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на першому була його функція. Тобто в першу чергу треба було нанести певну символіку, орнамент.

«Золотий вік» українського рушника припадає на другу половину ХІХ століття та першу половину ХХ століття.

Для того, щоб створити готовий вишитий рушник треба було докласти багато зусиль та праці. Рушник був святою річчю, і до нього ставились надзвичайно з високою повагою.

Найбагатшу культуру вишиваних рушників зберігають регіони, які називають серцем України. Саме на старих полтавських, київських та чернігівських рушниках зустрічається велика кількість використання червоних ниток.

Для вишивання рушника завжди ретельно готували саме полотно та вишивальні нитки з голкою. Голки, які вживались у вишиванні, надзвичайно цінувались, зберігались, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились. Особливо це мало місце в той час, коли вишивалась річ. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток вживається в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу.

Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному регіоні склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, кольорова гама. У центральних районах України — на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині — широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм. В орнаментиці українських рушників майстрині прагнули передати пишність, красу природи, її буйне цвітіння. Вони розміщували на стеблі величезну кількість різноманітних квіток, майже не зображуючи листя.

Незмінним мотивом в орнаментуванні рушників є зображення птахів — парно зображені птахи в народному мистецтві уособлюють кохання,щастя, чим і пояснюється їх розташування на рушниках для весільних обрядів. Характерною особливістю народної вишивки є збереження, поряд з новими сюжетами, давніх орнаментів, що мали символічне значення. Найдавніші рушники з цими зображеннями зберігаються в Полтавському краєзнавчому та Чернігівському історичному музеях.

  Творчість сучасних майстрів, які створюють рушники не втрачає глибокий зв'язок з традиціями народної вишивки, збереження і подальший її розвиток. Тож ми повинні зберегти та передати майбутнім поколінням нашу вишиту кольорову доріжку так само, як колись для нас це зробив у віршованих рядках Андрій Малишко.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.