Педагогічна та просвітницька діяльність Христини Алчевської та її роль у розвитку української освіти

 

  Христина Данилівна Алчевська – педагогиня-просвітителька, організаторка і керівниця першої в Україні безкоштовної жіночої недільної школи, одна з найяскравіших представниць української інтелігенції середини ХІХ – початку ХХ ст., діяльність якої мала вагоме значення для становлення та розвитку вітчизняної педагогічної науки та освіти. 16 березня виповнюється 140 років від дня народження, «самовідданої  і невтомної трудівниці освіти» Х.Алчевської.

  Більше п’ятдесяти років свого життя Х. Алчевська присвятила справі народної освіти й заслужила своєю діяльністю довічну шану поколінь. У 29 років вона відкриває офіційну недільну школу в Харкові, якій не було аналогів в царській Росії. Вона прагнула, щоб українки нічим не поступались чоловікам.

 

   Цікаво, що перший на території України пам’ятник Тарасу Шевченку з’явився 1899 р. саме в маєтку Алчевських в Харкові.

 

 

  Христю вважали справжнім бунтарем того часу. Адже попри заборону, читала учням українські книжки, брала активну участь в організації та проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв’язки з підпіллям.  Вона вважала, що змінити державу може лише молодь, тож приділяла її вихованню найбільше часу. Найціннішим внеском Христини Алчевської у справу шкільного викладання є розроблена нею методика проведення літературних бесід з учнями. Алчевська організувала в Харкові Товариство грамотності, першу громадську бібліотеку (нині Державна наукова бібліотека ім. В.Короленка).

 

  Трьохтомник «Що читати народу?» Х.Д.Алчевської перевидавався 18 разів. Ця книга стала настільною для педагогів всієї Російської імперії. Сучасники казали, що Христина Данилівна поєднувала європейські та українські цінності. Все життя Алчевська захоплювалась українськими піснями, рідною українською мовою, слухала простий народ з його неповторним поетичним словом.

     

  «У деяких людей, як і у книг, є епіграф. Епіграф до книги легко відшукати тільки тоді, коли вона об’єднана однією ідеєю і є одним цілим. Щоб відшукати епіграф до душі людини, потрібно, щоб це була самодостатня особистість з яскраво вираженою метою в житті. Саме такою й була Христина Алчевська, й найдоречнішим епіграфом до її «книги душі» були слова з її листа: «Слово народ і його просвіта завжди були для мене тим кумиром, котрому я поклонялась, і моя скромна шкільна справа завжди здавалась мені самою важливою справою в світі».