пʼятниця, 10 квітня 2020 р.

Писати дітям – його кредо


                                    Віртуальна інформхвилинка

                 «Мов той фантастичний,
                 дарований уявою звук павутинки
                 бринить у нашій літературі
                 Близнецеве, хай і невельмигучне,
                 але по-справжньому талановите слово».
                                                              Олесь Гончар
       
     Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня  1933 року в селі Володимирівці Компаніївського району Кіровоградської області. Найдорожчою людиною для письменника був  його батько. Працював він столяром, умів дуже гарно про все розповідати.   І був для своїх шістьох дітей “... першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків…  Віктор Близнець дуже яскраво пам'ятав геть усе з власного дитинства. Численні життєві ситуації та спомини ставали йому в пригоді при написанні книжок. За словами його дружини, «в літературу його привела не лише робота у дитячих видавництвах, а й враження дитинства, покликання душі — чистої і наївної».
      Змалку малий Вітько тягнувся до книжки,  до знань. Та
тільки но хлопець пішов до школи, як почалася війна з нацистами. Довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація. Про неї, про захмарене війною небо з часом розповість майбутній письменник у своїй першій повісті “Паруси над степом”.
      Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики   Київського університету ім
. Т.Г.Шевченка.  Його однокурсниками і товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші талановиті люди, теж у майбутньому письменники. Після закінчення університету Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом “Комсомольской правды”, завідувачем відділу газети “Комсомольское знамя”, завідуючим відділу шкільного життя журналу “Піонерія” (теперішній “Однокласник”), заступником головного редактора видавництва “Молодь”. І паралельно, за словами письменника А.Костецького, знаходив “... час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів”.
      Відомий дитячий письменник В.Нестайко так розповідає про своє перше враження від знайомства з В.Близнецем та його оповіданнями. “І от він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він... сором’язливо одводив убік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання.
Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті, свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. ... Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка “Ойойкове гніздо”. Потім вийшли повісті “Паруси над степом”, “Землянка”, “Древляни”, “Мовчун”, “Звук павутинки”, “Женя і Синько”. 















         До речі, чи не вперше у післявоєнній літературі на сторінках повісті “Женя і Синько”  з’явився справжній чортик – непростий і неповторний Женін приятель. Потім була написана чудова лірична казка “Земля світлячків”.
 У цьому творі Віктор Семенович реалізував усі свої фантазії, залюбленість у народні казки. Герої цієї казки живуть у реальному та казковому світі, наповненому різноманітними пригодами та дивами.
      Кілька років Віктор Семенович працював над перекладом з давньоруської на сучасну українську мову  епосу “Повість временних літ”, що є для нас головним джерелом знань про життя наших далеких предків. Видано було цей переклад 1980 року.
     Є у письменника твори для дорослого читача. Але все-таки найталановитішими і найпопулярнішими залишились його книжки для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.
      Таким був і сам письменник. Усі, хто знав Віктора Семеновича, згадують про нього як про людину дуже щиру, делікатну, з ніжною душею. Людину, закохану у дитинство, у людей, у природу.
      Помер письменник 2 квітня 1981 року.
      1988 року письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки
, а у 2003 році Міжнародним освітнім фондом ім. Ярослава Мудрого започатковано Літературну премію «Звук павутинки» ім. Віктора Близнеця. Дитячі твори письменника й зараз актуальні, їх вивчають в школі, охоче читають діти.
       Джерело: http://www.chl.kiev.ua/95/Writer_1/Bliznezbd.html