Повернення із забуття
26 квітня - 130 років від дня народження
лідера «неокласиків», видатного українського поета, нашого земляка Миколи
Зерова. Він належить до покоління українських письменників «розстріляного
відродження», котрі за своє коротке й передчасно обірване життя зробили
неоціненний внесок у розвиток української літератури, залишивши по собі
безцінний духовний скарб.
Зеров Микола
Костянтинович - український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст,
майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної
школи Костянтина Іраклійовича Зерова. Молодший брат
Миколи — Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під
літературним псевдонімом Михайло Орест. Ще один молодший брат — Дмитро Зеров — став ботаніком,
академіком АН УРСР.
По закінченні Зіньківської школи, де його
однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській (1900-1903) та Першій київській гімназіях (1903—1908). У 1909–1914 роках — студент
історико-філологічного факультету Київського університету
Святого Володимира.
1912 року
з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті
«Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова
призначено викладачем «давніх мов» до Златопільської
чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 року —
ще й Златопільської
жіночої гімназії. З 1917 року Зеров
учителює в Другій
Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках
викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором
бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського
інституту народної освіти.
Глибоке проникнення у філософську
сутність буття, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали
сучасників. Від 1926 року Зеров
виступав лише як літературний
критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних
студіях.
Наприкінці 1934 року Зерова було звільнено
з університету. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було
заарештовано під Москвою.
20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова
звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною
організацією і засудили до 10-річного ув'язнення.
9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була
переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до
розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури
був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.
Суниці
Верхами сосон шум іде розлогий
І хмарою пухнатою темнить
Високий день і осяйну блакить;
У буйних травах плутаються ноги.
І хмарою пухнатою темнить
Високий день і осяйну блакить;
У буйних травах плутаються ноги.
Отак би тут упасти край дороги,
Примкнувши вії, і хоча б на мить
Од псів гавкучих солодко спочить,
Од ницих душ, підступства і тривоги.
Примкнувши вії, і хоча б на мить
Од псів гавкучих солодко спочить,
Од ницих душ, підступства і тривоги.
А там, по хвилі набіжного сну,
Натрапить знов на риму голосну,
На ритми, десь у серці позосталі;
Натрапить знов на риму голосну,
На ритми, десь у серці позосталі;
І, соків земляних відчувши міць,
Розплющить очі і зустріть коралі
Таких веселих запашних суниць.
Розплющить очі і зустріть коралі
Таких веселих запашних суниць.
9.07.1934
Степові дороги
Видно
шляхи полтавськії
І славну Полтаву
І славну Полтаву
Я бачу їх. Заломами поволі
Вони сповзаються, за шляхом шлях,
В розлогих і закурених полях
Там, де стрункі шикуються тополі.
Вони сповзаються, за шляхом шлях,
В розлогих і закурених полях
Там, де стрункі шикуються тополі.
Крізь жовтий пил, що осідає долі,
В яру з’явився черепичний дах,
І димарями по сухих горбах
Полтава їжиться на видноколі.
В яру з’явився черепичний дах,
І димарями по сухих горбах
Полтава їжиться на видноколі.
Я знаю їх — мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений слід,
Мов співи давнини повноголосі.
Мов Гоголя невитравлений слід,
Мов співи давнини повноголосі.
У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх ушах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішняньських "куч".
В моїх ушах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішняньських "куч".
1.03.1934
Читаючи поета
"Є світлі розуми, є душі осяйні,
Мов ранок молодий, мов заграва багряна.
Луна їх голосів — проречиста осанна
Серед буденних справ і злої метушні.
Мов ранок молодий, мов заграва багряна.
Луна їх голосів — проречиста осанна
Серед буденних справ і злої метушні.
Що згуби-вічності отвори крижані?
Обранцям не страшна ненатлість їх захланна:
Їх винесе бурун Запомин-океана
На береги життя, мов перли світляні".
Обранцям не страшна ненатлість їх захланна:
Їх винесе бурун Запомин-океана
На береги життя, мов перли світляні".
Стара романтико!.. Жива ти ще в поетах!
Щоб так накульгувать у стансах і сонетах —
І свято вірити в безсмертну міць свою!
Щоб так накульгувать у стансах і сонетах —
І свято вірити в безсмертну міць свою!
І справді — що таким знавецтва суд убогий?
Чи проти забуття не встоять у бою
Романси натрутні і томи антологій?
Чи проти забуття не встоять у бою
Романси натрутні і томи антологій?
27.02.1932
Все те — тріумф
усталеного ладу…
Все те — тріумф усталеного ладу:
Всякдень стрівати на річнім кругу
Безвладну руку, зачіску тугу
І господиню втомлену, нераду.
Всякдень стрівати на річнім кругу
Безвладну руку, зачіску тугу
І господиню втомлену, нераду.
Так невідхильно повів листопаду
До нас приходить, і в свою чергу
Земля холоне у пухкім снігу
І висне наморозь на вітах саду.
До нас приходить, і в свою чергу
Земля холоне у пухкім снігу
І висне наморозь на вітах саду.
О перша сивино осінніх днів!
Як тужить той, кому твій час наспів,
Мов біла провість життєвого спаду.
Як тужить той, кому твій час наспів,
Мов біла провість життєвого спаду.
Звикай тепера на гіркій межі
Вбирати зблідлих обріїв принаду
І тішитись на радощі чужі.
Вбирати зблідлих обріїв принаду
І тішитись на радощі чужі.
25.12.1931
Коментарі
Дописати коментар