Повернення із забуття

  26 квітня - 130 років від дня народження лідера «неокласиків», видатного українського поета, нашого земляка Миколи Зерова. Він належить до покоління українських письменників «розстріляного відродження», котрі за своє коротке й передчасно обірване життя зробили неоціненний внесок у розвиток української літератури, залишивши по собі безцінний духовний скарб.

  Зеров Микола Костянтинович - український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.

   Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи Костянтина Іраклійовича Зерова.  Молодший брат Миколи — Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест. Ще один молодший брат — Дмитро Зеров — став ботаніком, академіком АН УРСР.

  По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській (1900-1903) та Першій київській гімназіях (1903—1908). У 1909–1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.

  1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем «давніх мов» до Златопільської чоловічої гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й Златопільської жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.

   1924 року було надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова.

  Глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників. Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях.

   Наприкінці 1934 року Зерова було звільнено з університету. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою. 

20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією і засудили до 10-річного ув'язнення.

    9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

          Пропонуємо Вам ознайомитись з деякими поезіями Миколи Зерова:

Суниці

Верхами сосон шум іде розлогий
І хмарою пухнатою темнить
Високий день і осяйну блакить;
У буйних травах плутаються ноги.

Отак би тут упасти край дороги,
Примкнувши вії, і хоча б на мить
Од псів гавкучих солодко спочить,
Од ницих душ, підступства і тривоги.

А там, по хвилі набіжного сну,
Натрапить знов на риму голосну,
На ритми, десь у серці позосталі;

І, соків земляних відчувши міць,
Розплющить очі і зустріть коралі
Таких веселих запашних суниць.

9.07.1934

Степові дороги

Видно шляхи полтавськії
І славну Полтаву

Я бачу їх. Заломами поволі
Вони сповзаються, за шляхом шлях,
В розлогих і закурених полях
Там, де стрункі шикуються тополі.

Крізь жовтий пил, що осідає долі,
В яру з’явився черепичний дах,
І димарями по сухих горбах
Полтава їжиться на видноколі.

Я знаю їх — мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений слід,
Мов співи давнини повноголосі.

У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх ушах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішняньських "куч".

1.03.1934

 Читаючи поета

"Є світлі розуми, є душі осяйні,
Мов ранок молодий, мов заграва багряна.
Луна їх голосів — проречиста осанна
Серед буденних справ і злої метушні.

Що згуби-вічності отвори крижані?
Обранцям не страшна ненатлість їх захланна:
Їх винесе бурун Запомин-океана
На береги життя, мов перли світляні".

Стара романтико!.. Жива ти ще в поетах!
Щоб так накульгувать у стансах і сонетах —
І свято вірити в безсмертну міць свою!

І справді — що таким знавецтва суд убогий?
Чи проти забуття не встоять у бою
Романси натрутні і томи антологій?

27.02.1932

Все те — тріумф усталеного ладу…

Все те — тріумф усталеного ладу:
Всякдень стрівати на річнім кругу
Безвладну руку, зачіску тугу
І господиню втомлену, нераду.

Так невідхильно повів листопаду
До нас приходить, і в свою чергу
Земля холоне у пухкім снігу
І висне наморозь на вітах саду.

О перша сивино осінніх днів!
Як тужить той, кому твій час наспів,
Мов біла провість життєвого спаду.

Звикай тепера на гіркій межі
Вбирати зблідлих обріїв принаду
І тішитись на радощі чужі.

25.12.1931

  «Розстріляне Відродження». Микола Зеров» (Телеканал «Україна»)