Нехай Чорнобильська біда остання буде на планеті
26 квітня 1986 року о 1:23:47 за київським
часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства — з різницею у дві
секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Основні
наслідки аварії були подолані за 7 місяців і вже у листопаді два з трьох
вцілілих енергоблоків були знову введені в експлуатацію.
Повернемося до
історії. Перший енергоблок Чорнобильської АЕС було прийнято в експлуатацію 14 грудня 1977 року, другий — 10 січня 1979-го, 3 грудня 1981 року відбувся
енергетичний пуск третього енергоблоку, 25 листопада 1983 року —
четвертого.
Потужність вибухів які пролунали того трагічного
дня, були настільки великі, що вони повністю зруйнували обшивку реактора і
зірвали багатотонну верхню плиту 4-го енергоблоку, крізь яку в повітря
піднялось більше 60 тон радіоактивних матеріалів, у тому числі ізотопів урану,
плутонію, йоду, цезію і стронцію. Першою жертвою аварії став оператор циркулярних насосів
Валерій Ходемчук, який загинув під уламками. Його тіло знайти так і не вдалось.
АКІМОВ
Олександр Федорович – начальник зміни
4-го енергоблока Чорнобильської АЕС
Помер
11 травня 1986 року від променевої хвороби.
БАРАНОВ Анатолій
Іванович – старший
черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 20 травня 1986 року від променевої хвороби.
БРАЖНИК В'ячеслав
Степанович – машиніст
парової турбіни турбінного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 14 травня 1986 року від променевої хвороби.
ВАЩУК Микола
Васильович – командир
відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста
Прип'яті, Київська область
Помер 14 травня 1986
року від променевої хвороби.
ВЕРШИНІН Юрій
Анатолійович –
машиніст-обхідник парового обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 21 липня 1986
року від променевої хвороби.
ДЕГТЯРЕНКО Віктор
Михайлович – черговий
оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 19 травня 1986 року
від променевої хвороби.
ІВАНЕНКО Катерина
Олександрівна – працівник
вневідомчої охорони
Померла 26 травня 1986
року від променевої хвороби.
ІГНАТЕНКО Василь
Іванович – командир
відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста
Прип'яті, Київська область
Помер 14 травня 1986
року від променевої хвороби.
КІБЕНОК Віктор
Миколайович – начальник
караулу 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста
Прип'яті, Київська область
Помер 14 травня 1986
року від променевої хвороби.
КОНОВАЛ Юрій Іванович – черговий електромонтер електричного
цеху Чорнобильської АЕС
Помер 28 травня 1986
року від променевої хвороби.
КУДРЯВЦЕВ Олександр
Геннадійович – старший
інженер управління реактором реакторного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 14 травня 1986
року від променевої хвороби.
КУРГУЗ Анатолій
Харлампійович – старший
оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 12 травня 1986
року від променевої хвороби.
ЛЕЛЕЧЕНКО Олександр
Григорович – заступник
начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС, Київська область
Помер 07 травня 1986
року від променевої хвороби.
ЛОПАТЮК Віктор Іванович – черговий електромонтер електричного
цеху Чорнобильської АЕС
Помер 12 травня 1986
року від променевої хвороби.
ЛУЗГАНОВА Клавдія
Іванівна – працівник
вневідомчої охорони
Померла 31 липня 1986
року від променевої хвороби.
НОВИК Олександр
Васильович –
машиніст-обхідник турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 26 липня 1986
року від променевої хвороби.
ПЕРЕВОЗЧЕНКО Валерій
Іванович – начальник
зміни реакторного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 13 червня 1986
року від променевої хвороби.
ПЕРЧУК Костянтин
Григорович – старший
машиніст турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 20 травня 1986
року від променевої хвороби.
ПРАВІК Володимир
Павлович – начальник
караулу 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС
Помер 11 травня 1986 року від променевої хвороби.
ПРОСКУРЯКОВ Віктор
Васильович – старший
інженер реакторного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 17 травня 1986
року від променевої хвороби.
СИТНІКОВ Анатолій
Андрійович – заступник
головного інженера по експлуатації Чорнобильської АЕС
Помер 31 травня 1986 року від променевої хвороби.
ТИТЕНОК Микола
Іванович - пожежник 6-ї
самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська
область
Помер 16 травня 1986
року.
ТІШУРА Володимир
Іванович – старший
пожежник відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні
міста Прип'яті, Київська область
Помер 10 травня 1986
року від променевої хвороби.
ТЕЛЯТНИКОВ Леонід
Петрович – в 1986 році
начальник 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС,
майор внутрішньої служби
Помер 2 грудня 2004
року у Києві.
ТОПТУНОВ Леонід
Федорович – старший
інженер управління реактором реакторного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 14 травня 1986
року від променевої хвороби.
ХОДЕМЧУК Валерій Ілліч – старший оператор головного
циркуляційного насосу 4-го енергоблоку реакторного цеху Чорнобильської АЕС
В ніч на 26 квітня
1986 року Валерій Іванович став найпершим, у кого зупинилося серце в мить
страшного вибуху. Четвертий блок назавжди став для нього і могилою, і пам'яттю.
ШАПОВАЛОВ Анатолій
Іванович – старший
черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС
Помер 19 травня 1986
року від променевої хвороби.
ШАШЕНОК Володимир
Миколайович - інженер з
налагодження підприємства "Смоленськатоменергоналагодження"
В результаті
руйнування будівельних конструкцій під час вибуху він отримав чисельні
поранення та опіки, від яких помер.
Ці події назавжди залишуться в нашій пам'яті.
Поезія катастрофи нагадує нам про страшні сторінки історії людства…
В. Задворний
Героям Чорнобиля
Героям Чорнобиля
Коли зловісна блискавиця
Сторуко в серце уп’ялась,
І опалила ваші лиця,
І в танці дикому зайшлась,
Коли вже й хмари спопеліли
У знавіснілому вогні, –
Ви смерть приборкати зуміли
На тім, останнім рубежі.
Не віддали їй на поталу
Світанків наших ніжний щем,
Ви, як один супроти стали,
Пекельним січені дощем.
У тій жорстокій веремії
Ви до кінця тримали бій
І пронесли свої надії
Крізь вогнецвіт своїх надій.
Шумлять жита, як і раніше,
Пливуть у небі літаки…
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.
Сторуко в серце уп’ялась,
І опалила ваші лиця,
І в танці дикому зайшлась,
Коли вже й хмари спопеліли
У знавіснілому вогні, –
Ви смерть приборкати зуміли
На тім, останнім рубежі.
Не віддали їй на поталу
Світанків наших ніжний щем,
Ви, як один супроти стали,
Пекельним січені дощем.
У тій жорстокій веремії
Ви до кінця тримали бій
І пронесли свої надії
Крізь вогнецвіт своїх надій.
Шумлять жита, як і раніше,
Пливуть у небі літаки…
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.
Л. Костенко
Стоять озера в пригорщах долин
Стоять озера в пригорщах долин
Стоять
озера в пригорщах долин,
Луги цвітуть у придорожній смузі.
І царствений цибатий чорногуз
Поважно ходить в ранній кукурудзі.
Дівча козу на вигоні пасе,
Машини мчать, баранки крутять аси.
Малина спіє.. І на все, на все
Лягає пил чорнобильської траси.
Жоржини на чорнобильський дорозі
Вже другий рік, як струшують біду,
Прозорий жах обмацує ворота -
Чи можна людям в хату увійти?
Роса - як смертний піт на травах, на горіхах.
Але найбільше стронцію - у стріхах.
Хто це казав, що стріхи - традиційні?
У нас і стріхи вже радіаційні.
Летючі крони голубих дерев.
Із року в рік дожити до неділі.
Ріка. Палатка. Озеро. Курінь.
Аборигени острова Надії.
Босоніж дітки бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?
І де межа між зоною й не зоною?
Луги цвітуть у придорожній смузі.
І царствений цибатий чорногуз
Поважно ходить в ранній кукурудзі.
Дівча козу на вигоні пасе,
Машини мчать, баранки крутять аси.
Малина спіє.. І на все, на все
Лягає пил чорнобильської траси.
Жоржини на чорнобильський дорозі
Вже другий рік, як струшують біду,
Прозорий жах обмацує ворота -
Чи можна людям в хату увійти?
Роса - як смертний піт на травах, на горіхах.
Але найбільше стронцію - у стріхах.
Хто це казав, що стріхи - традиційні?
У нас і стріхи вже радіаційні.
Летючі крони голубих дерев.
Із року в рік дожити до неділі.
Ріка. Палатка. Озеро. Курінь.
Аборигени острова Надії.
Босоніж дітки бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?
І де межа між зоною й не зоною?
* * *
Л. Костенко
Страшний калейдоскоп
Страшний
калейдоскоп:
в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить.
У кожну із хвилин.
Розбився корабель.
Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром
гірка зоря-полин.
Десь вибух. Десь вулкан.
Руйновище. Загладь.
Хтось цілиться. Хтось впав.
Хтось просить: «Не стріляй!»
Не знає вже казок Шехерезада.
Над Рейном не співає Лореляй.
Летить комета. Бавиться дитя.
Цвітуть обличчя, острахом не стерті.
Благословенна кожна мить життя
На цих всесвітніх косовицях смерті!
в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить.
У кожну із хвилин.
Розбився корабель.
Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром
гірка зоря-полин.
Десь вибух. Десь вулкан.
Руйновище. Загладь.
Хтось цілиться. Хтось впав.
Хтось просить: «Не стріляй!»
Не знає вже казок Шехерезада.
Над Рейном не співає Лореляй.
Летить комета. Бавиться дитя.
Цвітуть обличчя, острахом не стерті.
Благословенна кожна мить життя
На цих всесвітніх косовицях смерті!
О. Пахльовська
Сучасне
дерево пізнання
Ніяких змін на цій старій землі.
Лиш грім проклять, де вчора ще - осанна,
Та ж сама Єва. І той самий Змій,
І тільки яблуня далеко не та сама.
Плоди солодкі. Листя ще густе.
Адам освоїв найновіший трактор.
І так наївно яблуня росте,
А поблизу - Чорнобильський реактор.
Тут по траві не пройдеш босоніж.
І Єва плаче - яблука достигли ж!
А Змій стурбовано шипить:
- Не їж-ж-ж!
Бо істину впізнати вже не встигнеш-ш-ш!
Лиш грім проклять, де вчора ще - осанна,
Та ж сама Єва. І той самий Змій,
І тільки яблуня далеко не та сама.
Плоди солодкі. Листя ще густе.
Адам освоїв найновіший трактор.
І так наївно яблуня росте,
А поблизу - Чорнобильський реактор.
Тут по траві не пройдеш босоніж.
І Єва плаче - яблука достигли ж!
А Змій стурбовано шипить:
- Не їж-ж-ж!
Бо істину впізнати вже не встигнеш-ш-ш!
* * *
М. Сингаївський
Мій крок - із атомної ночі
Мій крок - із атомної ночі,
І віра ще в душу нуртує:
Світильник розуму і серця –
До сонця виведе з пітьми.
І віра ще в душу нуртує:
Світильник розуму і серця –
До сонця виведе з пітьми.
Я
чую земле - не безодню,
А теплу споришеву стежку,
Вона біжить з мого дитинства,
Щоб я не розлучався з сином.
А теплу споришеву стежку,
Вона біжить з мого дитинства,
Щоб я не розлучався з сином.
Мій
крок - до пам'яті і слова,
Що забринить, мов засторога,
І скаже: небезпечна зона,
Де не ступить, не зупинитись!
Що забринить, мов засторога,
І скаже: небезпечна зона,
Де не ступить, не зупинитись!
Де
на чорнобильських подвір’ях
Обпалить душу чуйна тиша:
Земля - і та не обізветься
Людським, ще незабутим кроком.
Обпалить душу чуйна тиша:
Земля - і та не обізветься
Людським, ще незабутим кроком.
Усе
обпалить і просвітить
Біда, немов рентген стосилий.
І все прожите-пережите
Засвітиться болючим смутком.
Біда, немов рентген стосилий.
І все прожите-пережите
Засвітиться болючим смутком.
За
тих, по кому дзвін клекоче,
За тих, кого нема вже поруч,
За тих, кого ми проводжали
В останню, наче креп, дорогу.
За тих, кого нема вже поруч,
За тих, кого ми проводжали
В останню, наче креп, дорогу.
А
нині - з ними у зеніті,
У пам'яті невідворотній,
У порятунку для нащадків
Та у змордованих печалях.
У пам'яті невідворотній,
У порятунку для нащадків
Та у змордованих печалях.
* * *
Г. Чубач
Весна 1986
Можливо,
я колись прощу,
Але забути це не вдасться;
Біда забрала в мене щастя
Радіти теплому дощу.
Можливо, я колись втомлюсь,
Але забути - не забуду:
Бездомний пес по місту блудить,
І я, як всі, його боюсь.
І двір наш зовсім опустів.
Дітей із Києва вивозять.
У матерів - болючі сльози,
І їм не треба втішних слів.
Можливо, я колись навчусь
Міняти гнів на тиху милість.
А нині прошу: ваша гнилість,
Зійдіть з дороги, бо зірвусь!
Не можу більше біль таїть,
Не тішусь ранньою весною.
Мій світ, як хмара над Десною:
Як зупинилась, так стоїть.
Посеред мирних, добрих днів
Така печаль! Така пекучість!
Не «жить», не «буть», а «брати участь» -
Хтось зручно вигадать зумів.
І замість правди напівправда,
Вриває ниточку добра.
І воду п'ємо із Дніпра,
Яку ніхто вже пить не радить.
І бджоли з вуликів летять
На цвіт чорнобильського саду.
Але забути це не вдасться;
Біда забрала в мене щастя
Радіти теплому дощу.
Можливо, я колись втомлюсь,
Але забути - не забуду:
Бездомний пес по місту блудить,
І я, як всі, його боюсь.
І двір наш зовсім опустів.
Дітей із Києва вивозять.
У матерів - болючі сльози,
І їм не треба втішних слів.
Можливо, я колись навчусь
Міняти гнів на тиху милість.
А нині прошу: ваша гнилість,
Зійдіть з дороги, бо зірвусь!
Не можу більше біль таїть,
Не тішусь ранньою весною.
Мій світ, як хмара над Десною:
Як зупинилась, так стоїть.
Посеред мирних, добрих днів
Така печаль! Така пекучість!
Не «жить», не «буть», а «брати участь» -
Хтось зручно вигадать зумів.
І замість правди напівправда,
Вриває ниточку добра.
І воду п'ємо із Дніпра,
Яку ніхто вже пить не радить.
І бджоли з вуликів летять
На цвіт чорнобильського саду.
Коментарі
Дописати коментар