неділя, 24 травня 2020 р.

Кожен має здобути свій дім


  25 травня виповнюється 65 років від дня народження української письменниці Любові Пономаренко. Любов Петрівна Пономаренко вважається однією з неординарних сучасних  українських письменниць, майстром новели.
  Пономаренко (Кириченко) Любов Петрівна  народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківцях Срібнянського району на Чернігівщині, в родині вчителів. Кожного дня  по 6-7 км долала пішки, щоб навчатися в школі. Ще в молодших класах надіслала до газети "Зірка" свої поетичні спроби за псевдонімом Олеся Циганко. Один вірш надрукували. Скільки було радості! Також згадує вона: "З дванадцяти років друкувалася в районній та обласній газетах, в шістнадцять стала учасницею республіканської наради обдарованих школярів у Києві та була надрукована у колективній збірці "Барвиста планета". Перші публікації віршів з'явилися в журналі "Дніпро" та письменницькій газеті "Літературна Україна". У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя. Прозу почала писати з 1980 р. Перша книжка Любові Пономаренко, що побачила світ, була книга повістей «Тільки світу». Видана у 1984 році видавництвом Спілки письменників України. Працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. З 1987 року Любов Петрівна є членом Національної спілки письменників України.  З цього ж року мешкає на Полтавщині. Працювала вчителькою Староіржавецької середньої школи Оржицького району Полтавської області (1987–1990), в районній газеті «Оржиччина» (1990–1993), в редакції газети «Гребінчин край» (1994–1999) на Полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини». Мешкає  у місті Гребінка Полтавської області.

Творчий доробок
Автор книг:
«Тільки світу» (Київ: Радянський письменник, 1984):
«Дерево облич» (Київ: Український письменник, 1999);
«Ніч у кав'ярні самотніх душ» (Миколаїв, 2004);
«Портрет жінки у профіль з рушницею» (Київ: ВЦ «Просвіта», 2005);
«Помри зі мною» (Львів: Піраміда, 2006);
«Синє яблуко для Ілонки» (Львів: Піраміда, 2012).
«Нехворощ» (Полтава : Дивосвіт, 2015).



























В 2013 році її книга "Синє яблуко для Ілонки" була висунута на здобуття
Національної премії України ім. Тараса Шевченка.
Твори письменниці приваблюють не тільки дорослих, а й дітей. Її новела «Гер переможений» входить до шкільної програми для 7 класу.
 Твори Л.Пономаренко увійшли до антологій: «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995: новели «Голуби на дзвіниці», «Не кидай мене самого в полі» та «Синє яблуко для Ілонки»), «Квіти у темній кімнаті» (1997: новели «Помри зі мною» та «Синє яблуко для Ілонки»), «Приватна колекція» (2002: новели «Помри зі мною» та «Дві у колодязі»), в антології української «жіночої» прози та есеїстики другої половини XX — початку XXI століття (авторський проект Василя Ґабора) «Незнайома антологія» (Львів, 2005), вміщені у збірникові «Оповідання'83» (Київ: Радянський письменник, 1984), в альманасі «Біла альтанка» (Полтава, 1996) та ін.
Твори друкувалися німецькою (в антологіях «Ein Rosenbbrunnen» (1998) та «Die Kürbisfürstin» (2000), японською, сербською мовами.
Нагороди та відзнаки:
Літературна премія «Благовіст» (1998);
Літературна премія імені Олеся Гончара (2000);
Полтавська обласна премія імені Панаса Мирного (2005);
Полтавська обласна премія імені Леоніда Бразова (2012).
Лауреат премії журналу "Березіль" за оповідання "Гніздо ремеза" (2014).
   Проза Любові Пономаренко відповідає світовим взірцям символіко-психологічного письма і не залишить, сподіваємось, байдужим сучасного читача. Хто з користувачів ще не відкрив її для себе, то запрошуємо після закінчення карантину до бібліотеки, щоб більше  дізнатись про життя і творчість сучасного прозаїка – Любові Пономаренко.
Використані джерела:

Немає коментарів:

Дописати коментар