неділя, 24 травня 2020 р.

Кожен має здобути свій дім


  25 травня виповнюється 65 років від дня народження української письменниці Любові Пономаренко. Любов Петрівна Пономаренко вважається однією з неординарних сучасних  українських письменниць, майстром новели.
  Пономаренко (Кириченко) Любов Петрівна  народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківцях Срібнянського району на Чернігівщині, в родині вчителів. Кожного дня  по 6-7 км долала пішки, щоб навчатися в школі. Ще в молодших класах надіслала до газети "Зірка" свої поетичні спроби за псевдонімом Олеся Циганко. Один вірш надрукували. Скільки було радості! Також згадує вона: "З дванадцяти років друкувалася в районній та обласній газетах, в шістнадцять стала учасницею республіканської наради обдарованих школярів у Києві та була надрукована у колективній збірці "Барвиста планета". Перші публікації віршів з'явилися в журналі "Дніпро" та письменницькій газеті "Літературна Україна". У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя. Прозу почала писати з 1980 р. Перша книжка Любові Пономаренко, що побачила світ, була книга повістей «Тільки світу». Видана у 1984 році видавництвом Спілки письменників України. Працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. З 1987 року Любов Петрівна є членом Національної спілки письменників України.  З цього ж року мешкає на Полтавщині. Працювала вчителькою Староіржавецької середньої школи Оржицького району Полтавської області (1987–1990), в районній газеті «Оржиччина» (1990–1993), в редакції газети «Гребінчин край» (1994–1999) на Полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини». Мешкає  у місті Гребінка Полтавської області.

У вирі писемності


  В вас мудрість вічна і любов
  жива…                                                      А хтось же вас народжував,
  слова,                                                   Хтось ті суцвіття звуків
  винаходив,                                            Що стали потім мовами
   народів. 
            Станіслав Тельнюк   
             24 травня  в Україні відзначають День слов’янської писемності.  Це свято встановлене згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.
Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) народилися в македонському місті Фессалоніки (тепер Салоніки, Греція) в сім’ї воєначальника. За походженням болгари. Кирило здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував на дипломатичній службі. Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Військова кар’єра його не вдовольняла, і він став ченцем, а невдовзі й ігуменом одного з монастирів у Малій Азії.
             
Згодом брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства (вже тоді точилася боротьба між греко-православною Візантією і латино-католицьким Заходом за вплив на слов’янські племена), відкривали при церквах школи, готували учнів. Вони були творцями першої слов’янської азбуки і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє.
В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846).
Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури. Адже  любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства. 
До вашої уваги наша бібліотека пропонує відеоперегляд «З глибин слов’янської писемності».