пʼятниця, 4 грудня 2020 р.

Душа, зачарована квітами

     Квіти Катерини Білокур… Варто лише один раз їх побачити, щоб назавжди запам’ятати і потім безпомилково вирізняти серед квіткових композицій інших авторів. Прості й буденні, дорогі серцю кожного українця, знайомі з дитинства щедрі барви рідної землі. Виразно промовисті, реально зримі і казково фантастичні, вони ввібрали в себе цілий світ художниці. Це її любов і її життя…

    Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно з Постановою Верховної Ради на державному рівні відзначається 120-річчя з дня народження видатної української художниці Катерини Білокур. Майстриня народного декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва» народилася 7 грудня 1900 року  в селі Богданівка Пирятинського повіту на Полтавщині (зараз Київська область). Національний музей українського народного декоративного мистецтва підготував мистецький проєкт «Білокур», який реалізується за участі восьми музеїв України — з Полтави, Києва, Яготина, і Львова. У проєкті задіяно й Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка, де знаходяться чотири картини уродженки Полтавського краю: «Квіти в тумані», «Квіти», «Пшениця, квіти, виноград» і «Півонії».

    ЇЇ талант був великим і багатогранним. Серед картин художниці – не лише композиції з квітів. Білокур залишила нам в спадок виразні портрети, поетичні пейзажі, чудову графіку, реалістичні  натюрморти та ніжні акварелі. А її вишивки були справжніми витворами мистецтва. У листах, котрі вона писала друзям та знайомим, несподівано проявився й літературний дар Катерини Василівни. Це справжні епістолярні шедеври. І це писала людина без освіти! Відомо також, що К.Білокур писала казки та оповідання. Створила п’єсу про своє життя, та, на жаль, рукопис не зберігся. Створюючи квітковий рай на своїх полотнах, вона зазнала чимало мук на землі. Маючи від народження самобутній талант, Катерина була змушена все життя відстоювати своє право малювати, долати нерозуміння рідних, скрутні обставини, тяжкий побут, людський осуд. А ще – миритися з гіркою самотою. І боротися. Однак навіть у найскрутніші миті вона не відмовилася від свого покликання, невтомно і вперто працюючи. І цвіт душі великої майстрині довіку не зів’яне…

   Про просту колгоспницю з глибинки Полтавської губернії, обдаровану незвичайним художнім талантом, світ таки заговорив. Їй споруджені пам’ятники, відкриті галереї, названі її ім’ям. У Києві і в Полтаві є вулиці, названі на честь Катерини Білокур. Творчість художниці з села Богданівка належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історично-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий «білокурівський» зал, в якому зібрано найкращі її творіння. Композитор Леся Дичко в 1983 році створила балет «Катерина Білокур», поставлено одноіменний телеспектакль (1980), документальний фільм «Чарівний світ Катерини Білокур» (1986) та художній двосерійний фільм «Буйна» (1989).

   Нам лишились її полотна, на яких невгасимим цвітом квітнуть символи української землі…

   Працівники бібліотеки-філіалу №13 підготували віртуальну виставку-вернісаж та запрошують зазирнути в квітковий всесвіт Катерини Білокур. 

 

 

 

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар