Вірування українського народу

Інформаційна сторінка

 З найдавніших часів людина намагалася зрозуміти світ і своє місце в ньому, розгадати таємниці світобудови, виникнення й існування світу. У  цій  стародавній  моделі  Всесвіту  людина  вважала себе її центром. У пошуках першопричини астрономічних  явищ,  опираючись  на  власний досвід, люди переносили на небо знання про живу природу, про соціальні стосунки у своєму племені.

 Живими й одухотвореними істотами стають зорі, Сонце, Місяць, планети,  метеори,  а  також  метеорологічні  явища (грім  і  блискавка),  які,  разом  з  космічними,  вважались  небесними  явищами.  Зірки, сузір’я,  світила  у  первісному  світогляді  не лише одухотворялися, а й ототожнювалися з героями чи тваринами-предками. Серед  українських  легенд  і  переказів, казок існують і міфологічні легенди про створення світу, про походження неба, сонця,  землі,  сузір’їв,  про  природні  стихії.  У чарівних  казках  значна  увага  приділяється природним стихіям і небесним світилам, які уявляються як священні.

Культ місяця набагато давніший, ніж культ сонця. Здавна вважалося, що не може бути життя в природі без місяця, бо люди спостерігали великий вплив його на рослин, тварин і людей. Дивлячись на місяць, люди навчилися передбачати погоду: якщо місяць рогами вгору – буде погода, а вниз – на дощ. Ці прикмети, зумовлені  атмосферними явищами, часто правдиві. Але ще більше з місяцем та його фазами пов’язано містичних, загадкових прикмет та повір’їв.

В першій чверті місяця (коли його немає на небі) не можна жати, орати, мастити хату, загодовувати худобу, квасити борщ, взагалі, починати будь – яку нову справу. На новий місяць треба підстригати косу дівчині – то буде добре рости, а як підріжеш на старий, то не буде. Знаючи чудодійну  силу молодого місяця, люди кланялись йому, читали різні молитви, просили в нього достатку, здоров’я , врожаю, любові, замовляли різні хвороби, вгадували долю. Повний місяць також має цілющі властивості, а от старий місяць погано впливає на все живе, тоді ніби завмирає усе в природі. Його ще називають «гнилушею». На третьому тижні нічого не можна робити – ні дерево, ні сіно заготовляти, бо все гнитиме.

   Місяць іноді називають молодим братом сонця, що зобов’язаний світити вночі. Як же його уявляли? Прекрасним і могутнім молодцем, подібним до Зорі, що свій небесний двір залізом обгородив (світло місяця – біле, подібне до заліза), поставив ворота з щирого золота, засіяв поле дрібними перлами. Все це – постійні ознаки місяця в колядках. Як відомо, всі колядки – це староукраїнські міфологічні зразки. І взагалі, в народних обрядах скрізь бачимо залишки солярного (сонячного) світогляду, і стародавні вірування в небесні світила.

  Усі небесні світила, — це одна родина: сонце — жінка, місяць — чоловік, молодий, а зорі — то дітки, як то співається в наших колядках. Місяць скрізь шанувався, бо ж це нічне Боже око. І навіть і тепер, хто побачить його вперше (новика), той конче мусить перехреститися, щоб щастило ввесь місяць. Рання зоря та зоря вечерова, це сонцеві сестри красуні. А з о р і — це сонцеві та місяцеві діти, або пізніше — Божі очі. Кожна людина має на небі свою зірку, і коли вона народжується, Бог її запалює, а коли вмирає, з неба котиться й зірка її