Загадка – схованка народної мудрості

  Майже всі полюбляють відгадувати  загадки, це один із найулюбленіших видів інтелектуальної розваги, який перевіряє кмітливість, дотепність, увагу людини.

   Походження загадок дуже давнє, їхні витоки сягають у міфологічну добу, коли в основі вірувань лежали анімістичні уявлення і тотемічні погляди. Тоді утворилася певна система заборон — табу, серед яких були і словесні табу, пов´язані з вірою в магічне значення висловлювань. Так, наприклад, за певних умов не можна було називати імена божеств чи духовних істот (щоб вони не з´явились, почувши своє ім´я), і на їх означення вживались описові формули: «Той, що пускає стріли» (Перун), «Той, що живе в лісі» (Дух лісу) і т. п. До сьогодні подібний прийом використовується в народі, наприклад: «Той, кого не згадують опівночі» (чорт). Наприклад, мисливці, відправляючись на полювання, не називали звірів справжніми іменами, а вживали вигадані назви, щоб таким чином приховати свої наміри, «ввести в оману» духів і «притупити пильність» звірів.

  Назва «загадка» від «гадка» — думка, «гадати» — думати, мислити. Загадки дуже тісно пов´язані з іншими жанрами усної словесності, тому подекуди в давніх колядках і віншуваннях зустрічаються побажання у формі загадок.

У календарно-обрядовому циклі вони найчастіше зустрічаються у русальних піснях, де відгадуванню загадок надається магічна сила. Русалка, зловивши хлопця чи дівчину, обіцяє відпустити, якщо той відгадає загадку. Варіанти загадок русалок — дуже різні, але однотипні. Як правило, вони залишаються нерозгаданими, а русалка забирає «жертву» з собою.

Спостерігається зв´язок жанру і з родинною обрядовістю, зокрема весільною драмою. У багатьох реґіонах існує звичай, що наречений повинен відгадати ряд загадок перед тим, як до нього виведуть наречену. Якщо він не виконав запропонованих завдань чи не відгадав загадок, то він вважався недостойним нареченої, і вона не ставала його дружиною. Це зафіксовано у ряді загадок: «Сонечко – околечко, посередині живиця, хто не одгадає, не буде жениться» (Колесо і дзеркало). Продовження використання загадок для виявлення здібностей хлопця чи дівчини у дошлюбний період зустрічаємо у ліричних піснях про кохання. Так, звертаючись до коханої, хлопець говорить:

«... Загадаю загадочку, відгадаєш — моя будеш. Не вгадаєш — чужа будеш.»

  У героїко-фантастичному циклі вони вводяться в канву тексту як один із шляхів випробування героя — перевірка його кмітливості і винахідливості, здатності мислити, аналізувати різні явища дійсності. Загадуванням загадок ведеться двобій між героєм і антигероем. Тобто замість того, щоб мірятися силою, вони міряються розумом. Перемагає той, хто відгадав усі загадки супротивника. Таке вирішення розвитку сюжету казки не є випадковим. Відомо, що у давнину були випадки, коли два вороги чи навіть ворожі армії, щоб не проливати крові, «змагались», задаючи один одному загадки. Від уміння відгадувати їх залежала подальша доля.

У думах та історичних піснях оспівуються випадки, коли турки чи татари загадують загадки полоненому козакові, і, якщо він їх відгадує, — відпускають на волю.

Письменники використовували цей жанр  у своїй творчості. Поетичними обробками загадок є деякі байки Л. Боровиковського, Л. Глібова, твори О.Федьковича та ін. Елементи та прийоми цього жанру вводять П. Тичина, А. Шиян, В.Сосюра. Серед сучасних письменників популярними є поетичні загадки М. Сингаївського.

На сьогодні загадки майже повністю перейшли в дитячий фольклор. Містячі в собі елемент гри, що збуджує уяву того, хто має відгадати, загадки захоплюють дітей і виконують пізнавальну та розвиваючу функції, цей жанр був і залишається засобом формування і розвитку розумових здібностей молодих людей.