Посвята в парубоцтво

  Працівники бібліотеки підготували для вас народознавчу сторінку про цікавий український обряд, який називався «Посвята в парубоцтво».  Щоб одвідувати молодіжні зібрання, потрібно було скласти, як ми нині кажемо, спеціальний іспит. Давайте пригадаємо, як це відбувалося. Обов’язковою умовою був віковий ценз. Якщо хлопцеві виповнювалося 15-16 років, він уже мав право брати участь у вечорницях. Але для цього потрібно було підтвердити свої «парубоцькі здібності». 

Найкращою ознакою парубкування вважалося вміння носити смушкову шапку «в залом» та хромові чоботи «в гармошку». Але, далебі, не цим визначалося членство товариства. На одному із засідань парубочої ради претендент мав одзвітуватися про те, на що він здатний. Від нього вимагали гарно проспівати кілька народних пісень, бездоганно виконати найпопулярніший танець, розвеселити присутніх дотепним жартом, бути товариським, чемно поводитися з дівчатами, шляхетно вітатись і дотримуватися усталених звичаєвих законів. Якщо претендент на парубоцтво успішно складав іспит, його врочисто приймали до свого гурту. На свій кошт новоспечений парубок наймав музик. Лише після цього йому дозволялося бути рівноправним членом, брати участь у виборі отамана, вирішувати громадські справи. Стати членом молодіжного товариства – то було великою подією в житті кожного юнака, і цим усі пишалися. Одначе траплялися випадки, коли претенденти не витримували вступного іспиту. Тоді таких відправляли доучуватись. Тому підлітки заздалегідь готувалися до такої посвяти. У своїх гуртах ще з юного віку хлопчики розучували танці, вчилися співати або грати на музичних інструментах (вдалих музик, як правило, приймали поза конкурсом). Натомість для дівчаток не було таких обмежень. Єдиною й обов’язковою умовою вважалося – вміти прясти й вишивати, «бо на вечорницях не сидять без діла». За звичаєвим правом, кожен учасник мав дотримуватися усталених законів – не приходити напідпитку, не лихословити, не ображати інших. Хто порушував молодіжні звичаї, таких позбавляли права відвідувати гурти. Таким чином молодь не лише відпочивала, але й виховувалася, навчалася різних ремесел. Право на парубоцтво або дівування одразу ж втрачалося, якщо учасники женилися. Їм урочисто влаштовували обряд прощання з парубоцтвом чи дівуванням. Ось такі цікаві звичаї побутували колись у молодіжних гуртах. Багато чому ми можемо повчитися у своїх попередників.

  Про всі ці та інші, не менш цікаві свята,  про традиції на них та їх історію ви можете дізнатись зі сторінок книг: «Український рік», «Дідух»,  «Місяцелік» Василя Скуратівського. Повернення давніх традицій і впровадження традицій новітніх — один зі шляхів державного поступу.