Віктор Близнець
був безнадійним романтиком. Він інтуїтивно вгадував добре і зле начала в
людині, замислювався над її суперечливою природою. Близнецева фантастика – це та
ж сама реальність, але піднята над землею до рівня можливостей нашого зору. Народився
Віктор Близнець у селі Володимирівка Кіровоградської області в селянській
родині. Оскільки під час німецької окупації свідоцтво про народження хлопця
загубилося, то дату появи на світ його мати визначила приблизно: «в голодовку
перед Пасхою» — 10 квітня 1933 року. Змалку малий Вітько тягнувся до книжки, до
знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна, довелось пережити
голод, страх, знущання. І тільки – но закінчилося воєнне лихоліття, хлопець
знову поновив навчання. Школа тоді була без книжок, зошитів, олівців. Він
згадував, як його мама, сільська вчителька, фарбувала крохмалем газету і з пам'яті
відтворювала сторінку букваря, бо в цілому селі не збереглося жодного. А
ввечері ця газета знову фарбувалась, і писалися на ній літери, склади. Близнеці
були багатодітною родиною селян-колгоспників, а Віктор був четвертою дитиною.
Батько (найдорожча Вітькові людина) працював столяром, умів дуже гарно про все
розповідати. І був для своїх шістьох дітей «… першою книгою, першою школою,
відкривав землю батьків, … це було як причастя до святині, до таїни нашого
земного бога». Мати пильно оберігала своє родинне вогнище, зналася на звичаях,
побуті і повчала: «не свисти в хаті, не гойдай ногами, не тарахкоти ложками…». Вчився
Віктор старанно, багато читав і потай пописував вірші. Був дуже здібним та
допитливим учнем, школу закінчив із золотою медаллю.
По закінченню
десятирічки, в 1952 році, Віктор Близнець подався до столиці і успішно склав
іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка.
Його однокурсниками і товаришами були Симоненко Василь, М.Сом, Тамара
Коломієць, Ю. Ячейкін та інші обдаровані і талановиті люди, у майбутньому також
письменники. Після закінчення університету, у 1957 році, Віктор Семенович
працював за фахом у різних газетах та журналах.
Книжка Віктора
Близнеця — повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора
як про одного з найяскравіших дитячих письменників України. Герой повісті
Льонька, навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами,
істотами – все це письменник дуже яскраво пам'ятав з власного дитинства.
Численні життєві ситуації та спомини ставали йому в нагоді при написанні
книжок. За словами його дружини, «в літературу його привела не лише робота у
дитячих видавництвах, а й враження дитинства, покликання душі — чистої і
наївної».
Усе написане
Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів
усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові
захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям. Земля і народ, природа і мораль — ці категорії у
Близнеця завжди стоять в одному нерозривному ряду — і у «Звук павутинки», і в
«Женя й Синько», і особливо яскраво — в казковій повісті «Земля Світлячків»
(1979).
« … Немає
більшої насолоди для письменницької душі, як писати книгу для юних. Це немовби
свіжий подих вітру вранці, десь на лузі дитинства, коли тільки-тільки сходить сонце…..»
