Хліб – найдорожча святиня народу

Інформаційна хвилинка

 Таке коротеньке, але ємне слово – «хліб». В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.

 Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо.

 А скільки чудових слів про хліб зберігає наш народ у своїй скарбниці — усній народній творчості, в творах українських поетів і письменників. 

 Бібліотекарі бібліотеки – філії №13 для дітей пропонують користувачам згадати творчість українських письменників, які оспівували хліб — мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.

 Один з найважливіших моментів у творчості Михайла Стельмаха —  повага до хліба. Схиляючись перед могутньою силою землі, письменник так само низько схиляється перед вінцем зусиль трудящої людини — перед зерном, яке закільчилось у ґрунті, заколосилось та добірним золотом лягло в повні засіки. Земля і хліб — ось та міцна основа, яка родить людське щастя. Віддаючи своє натхнення оспівуванню землі та хліба, М. Стельмах на сторінках своїх творів складає величальну пісню праці народній, завдяки якій земля й родить хлібом.

-        Цей хліб, що світить на моїм столі,

       Поборює мою печаль і стому, - сказав відомий український поет Дмитро Павличко  про звичайну паляницю. Хліб для Павличка — запорука безсмертя, окраса вільної праці селянина. Ліричний герой сонета "Зерно" знає, що не всі задумані плани встигне здійснити. Однак він мріє відродитися в пшеничному зерні, вічно нести в серці сонце й доброту, йдучи рідним полем.

Краса достиглої ниви радує й тішить серце Андрія Малишка. Цей український поет у своєму вірші "Урожай" славить урожай як плід мирної праці людей. Почуттям любові до трудящої людини та її прагнень зігрітий вірш А. Малишка "Балада про колосок". Залишивши рідну оселю, боєць взяв з собою грудочку землі, в якій було зернятко пшениці. Два роки в боях і тривогах зберігав боєць цю землю. І от — на втіху всього взводу проросло в грудці те зернятко; проросло воно від тепла солдатського серця, від крапель пролитої солдатом крові, від дихання його бойових друзів. Поклали солдати зернятко в ґрунт і дивляться хазяйським оком, як підводиться вгору пшеничний колосок. Колосок, який проріс із грудочки землі, набуває у вірші символічного значення. Це образ людської праці, що творчість будує, вирощує хліб.

  Саме за мирну працю, за хліб на столі воював ліричний герой вірша Бориса Олійника "В оборону хліба". Відбулася серйозна розмова героя твору — людини дорослої — з юнаком. Приводом до бесіди став неетичний, жорстокий вчинок хлопця: за браком м'яча він футболив хлібину. Як же зреагував на це літній чоловік — герой вірша? Він не лається, не повчає. Поет створює низку образних означень: "весела кеда" футболіста-невдахи "під серце влучила носком". Футболити хлібиною — це означає ображати найсвятіший витвір людської праці, принижувати саму честь людини, адже в хлібові "народна світиться душа". Б. Олійник виступає "в оборону хліба", захищає його від тих, що не розуміють ціну хліба.

  Чудовий французький письменник і льотчик Антуан де Сент Екзюпері писав:

  «Хліб став нам символом величі праці, бо видобувається він у поті обличчя. Хліб став для нас неодмінним супутником співчуття, бо його роздають у годину лиха. Смак розділеного хліба не можна порівняти ні з чим».