«Вічне і живе Шевченкове слово»

  ВІЧНЕ І ЖИВЕ ШЕВЧЕНКОВЕ  СЛОВО!!!!

Вірші Шевченка завжди остаються цікавими для сучасників. Справдилося пророкування геніальної Лесі Українки, висловлене в поезії «На роковини» (1911) з нагоди 50-річчя з дня смерті, Тараса Шевченка:

Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.

Українська класична література всім своїм розвитком блискуче підтвердила це. Панас Мирний, Павло Грабовський, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка з гідністю несли творчі заповіти Тараса Шевченка, збагачуючи скарбницю світової літератури.

Вірші Шевченка та його творчість є живою й діючою силою. Це прекрасно висловив Максим Рильський : ...В сім'ї великій, У цвіту садів прекрасних Буде жити він вовіки, Як безсмертний наш сучасник.

В Тарасі Григоровичі Шевченкові ми бачимо нашого сучасника і соратника; він дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, та своїми віршами, його слово звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає до дружби і творчого співробітництва народів світу.

 

   

   Тому     4 березня   2014 року  бібліотекар бібліотеки філії № 13 для дітей  Опришко Світлана провела бесіду « Полтава у долі та  думках  Шевченка»  ,  яка  була приурочена  до  200-річчя  з дня  народження  Т. Г. Шевченка . В школах  триває   Шевченківський тиждень ,тому  бесіда проводилась в 32 –й гімназії в 5- б класі. Учні разом з бібліотекарем згадали біографію Кобзаря, з  цікавістю  слухали  розповідь про перебування Т.Шевченка на  Полтавщині , історію видання першого « Кобзаря» і написання « Заповіту».

       Потім школярі   були  ознайомлені   з тим , як  вшановують пам’ять про Шевченка в Полтаві. Бібліотекар  розповіла учням про  дуб Шевченка ,що росте на околиці Полтави та пам’ятник Т.Г.Шевченку в Петровському парку . Діти теж підготувались до заходу : вивчили і продекламували  вірші Тараса. На завершення був проведений перегляд літератури «Вічне і живе Шевченкове слово». 

      Вірш Т.Г.Шевченка, На вічну пам'ять Котляревському (уривок)

Сонце гріє, вітер віє                                              
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає,—
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Згадай лихо. та й байдуже...
Минулось... пропало...
Згадай добре,— серце в'яне:
Чому не осталось?
Отож гляну та згадаю:
Було, як смеркає,
Защебече на калині,—
Ніхто не минав.
Чи багатий, кого доля,
Як мати дитину,
Убирає, доглядає,—
Не мине калину.
Чи сирота, що до світа
Встає працювати,
Опиниться, послухає:
Мов батько та мати
Розпитують, розмовляють,—
Серце б'ється, любо...
І світ божий, як Великдень,
І люди, як люди.
Чи дівчина, що милого
Щодень виглядає,
В'яне, сохне сиротою,
Де дітись, не знає;
Піде на шлях подивитись.
Поплакати в лози,—
Защебече соловейко,—
Сохнуть дрібні сльози.
Послухає, усміхнеться,
Піде темним гаєм...
Ніби з милим розмовляла...
А він, знай, співає,

Праведная душе! прийми мою мову
Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.
Не кинь сиротою, як кинув діброви,
Припини до мене хоч на одно слово
Та про Україну мені заспівай!