ВІЧНЕ І ЖИВЕ ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО!!!!
Вірші Шевченка завжди остаються цікавими для сучасників. Справдилося пророкування геніальної Лесі Українки, висловлене в поезії «На роковини» (1911) з нагоди 50-річчя з дня смерті, Тараса Шевченка:Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.
Українська класична література всім своїм розвитком блискуче підтвердила це. Панас Мирний, Павло Грабовський, Іван
Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка з гідністю несли творчі заповіти Тараса Шевченка, збагачуючи скарбницю
світової літератури.
Вірші Шевченка та його творчість є
живою й діючою силою. Це прекрасно висловив Максим Рильський :
...В сім'ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він вовіки,
Як безсмертний наш сучасник.
В Тарасі Григоровичі Шевченкові ми бачимо нашого сучасника і соратника; він
дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, та своїми віршами, його слово
звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські
почуття, закликає до дружби і творчого співробітництва народів
світу.
Тому 4 березня 2014 року бібліотекар бібліотеки філії № 13 для
дітей Опришко Світлана провела бесіду «
Полтава у долі та думках Шевченка»
, яка була приурочена до
200-річчя з дня народження
Т. Г. Шевченка . В школах
триває Шевченківський тиждень ,тому бесіда проводилась в 32 –й гімназії в 5- б
класі. Учні разом з бібліотекарем згадали біографію Кобзаря, з цікавістю
слухали розповідь про перебування
Т.Шевченка на Полтавщині , історію
видання першого « Кобзаря» і написання « Заповіту».
Потім школярі були
ознайомлені з тим , як вшановують пам’ять про Шевченка в Полтаві.
Бібліотекар розповіла учням про дуб Шевченка ,що росте на околиці Полтави та
пам’ятник Т.Г.Шевченку в
Петровському парку . Діти теж підготувались до заходу : вивчили і
продекламували вірші Тараса. На
завершення був проведений перегляд літератури «Вічне і живе Шевченкове слово». Вірш Т.Г.Шевченка, На вічну пам'ять Котляревському (уривок)
Сонце гріє, вітер віє З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає,—
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Згадай лихо. та й байдуже...
Минулось... пропало...
Згадай добре,— серце в'яне:
Чому не осталось?
Отож гляну та згадаю:
Було, як смеркає,
Защебече на калині,—
Ніхто не минав.
Чи багатий, кого доля,
Як мати дитину,
Убирає, доглядає,—
Не мине калину.
Чи сирота, що до світа
Встає працювати,
Опиниться, послухає:
Мов батько та мати
Розпитують, розмовляють,—
Серце б'ється, любо...
І світ божий, як Великдень,
І люди, як люди.
Чи дівчина, що милого
Щодень виглядає,
В'яне, сохне сиротою,
Де дітись, не знає;
Піде на шлях подивитись.
Поплакати в лози,—
Защебече соловейко,—
Сохнуть дрібні сльози.
Послухає, усміхнеться,
Піде темним гаєм...
Ніби з милим розмовляла...
А він, знай, співає,
Праведная душе! прийми мою мову
Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.
Не кинь сиротою, як кинув діброви,
Припини до мене хоч на одно слово
Та про Україну мені заспівай!
